op

— Ти мені ніхто, і чужа дитина мені не треба. У мене своє життя попереду, а ти вже якось сама розбирайся. Саме ці слова почув покинутий погляд Галини,

— А що це ви навіть чаю мені не запропонуєте? Прямо з порога отак зустрічатимете? Соломія сторопіла й озирнулася на голос у передпокої. Вона лише кілька хвилин тому

– Скажи своїй жінці, нехай хоч раз нормально накриє стіл, бо ми з дороги голодні, а в неї вічно якісь пісні вигадки замість доброї їжі! Ці слова зовиці

Автобус «Неаполь – Львів» пахнув застояним кондиціонерним повітрям, дешевим розчинним чаєм із пластмасових стаканчиків та важкою, липкою втомою сорока жінок. У кожної під ногами стояли картаті сумки, набиті

— Залиш ключі на поличці біля дзеркала, сумки я вже склала, а дітям ми скажемо, що просто втомилися одне від одного, — спокійно сказала дружина і навіть не

— Якщо твій чоловік вибирає мамині грядки замість власної сім’ї, то в тебе просто немає чоловіка, — сказала мені якось колега за кавою, а я тоді образилася й

Теплий середземноморський вітер ледь коливав лляні фіранки на розчиненому балконі. О шостій ранку містечко на узбережжі Лігурії тільки прокидалося: знизу, з крихітної пекарні сеньйора Луїджі, долинав густий аромат

— Жіночко, ліки блістерами не ділимо, це ціла упаковка, виробник забороняє розкривати пакування, — сухо відповіла аптекарка, підсуваючи коробочку з пігулками ближче до краю прилавка. Марія Степанівна розгублено

— Ти повинна бути там, бо що скажуть люди, якщо я приїду до мами сам? — Вадим стояв у передпокої й застібав святкову сорочку. — А мені байдуже,

— Тобі нема на що сподіватися, ти без мене просто пропадеш із цим малим на руках, — кинув він тоді біля порога, навіть не озирнувшись на сина. Сказав