op

– Мова йде про ваших внуків, Анно, ви ж не вижене їх. Та й моя Уляна не винна, що ваш син собі іншу знайшов, – каже з докором

– З вас чотириста гривень, – не відводячи очей від касового апарата сказала Марійка, продавчиня в місцевому магазині. – Аж чотириста? – заметушилася старенька на касі, і як

– Мамо, а як ти на це дивишся, що до нас в неділю Вадим прийде? – питає мене дочка. – В цю неділю? – здивувалася я. – Так

Який же то сумний Великдень, коли в хаті ти сама, – думала Анна, намагаючись приготуватися до свята. Але коли нема для кого готувати, то й робити нічого не

– В гості вона хоче приїхати! Згадала, нарешті, що в неї є сестра. А вона за стільки років хоч раз 100 євро сестрі передала? – Зоя ніяк не

– А чому знову до твоїх батьків? – не витримала я, коли чоловік став наполягати, що на Великдень ми їдемо в село до його батьків. Ми одружені вже

– Не можу, Марійко, цього разу приїхати. Думала, що сеньйорі легше буде, але ні. Анна, її дочка, просить щоб я залишилася на свята. Вибач, дитинко, що саму тебе

– Якою ж ти стала, донечко! Не впізнаю просто, – незнайомий чоловік в доволі брудному одязі відчинив хвіртку і впевнено направлявся до Наталки, яка вийшла в грядки, щоб

– Уявляєш, Рито, вранці мені нічого не сказала, а сама стала мити вікна, – скаржиться на невістку Марія Петрівна своїй подрузі на роботі. – І що тут поганого?

– Сто євро на взуття, сто на курточку, це для онуки, і ще хоча б триста щоб стіл накрити, – моя дочка без зайвої скромності рахувала, скільки грошей