op

— Мам, а бабуся мені теж якусь смакоту приготувала? — запитав малий, коли я застібала йому комірець нової сорочки. Він стояв перед дзеркалом у коридорі, витягнувши шию, наче

– Тобі що, для рідного племінника шкода якогось шматка бетону? – ці слова досі крутилися в моїй голові, коли я один за одним зав’язувала величезні чорні мішки для

— Це все почалося ще влітку, — одного разу син подзвонив, ніби через якусь дрібницю, а потім, в кінці розмови, як би ненароком попросив — так, мамо, ось

— Ти хоч уявляєш, як мені було соромно перед людьми? Ці слова Світлана Петрівна кинула майбутнім родичам замість привітання, ледь переступивши поріг ресторану. Вона тримала в руках роздрукований

«Коли чоловік заявив, що нам із дитиною час збирати речі, я спочатку подумала, що це якийсь невдалий жарт.» Проте вираз його обличчя говорив про протилежне. Тарас стояв у

— Галю, ти не ображайся, але хороші невістки на дорозі не валяються, а от неслухняних ніхто довго терпіти не буде. Якщо жінка не вміє слухати старших, її місце

— Тобі взагалі-то треба мені ноги цілувати за те, що я повернувся до тебе з дитиною, — спокійно, навіть трохи ліниво промовив Вадим, перемикаючи канал на телевізорі. Людмила

– Ви впевнені, що прийшли за адресою? – медсестра з підозрою глянула на скляну банку з домашнім борщем, яку Аліса обережно тримала в руках. – Світлана Василівна у

— Тобі справді не соромно, Христино? Мені іноді просто ніяково з тобою між людей з’являтися. Владислав сказав це так буденно, наче попросив передати цукор до кави. — Цукор

— Жінко, ти взагалі бачила себе в дзеркалі останнім часом? Ти ж просто згасаєш, перетворилася на якусь тінь, займися вже чимось для душі, бо на тебе дивитися сумно,