op

— А ми тепер тут житимемо, зустрічай гостей! — весело вигукнув мій молодший брат Роман, впевнено заходячи до нашого коридору разом із важкими сумками, які він без церемоній

Яна стояла біля кухонної стільниці, тримаючи в руках глиняну миску з очищеним часником. У сусідній кімнаті лунав дружній сміх, дзвеніли склянки, а тут, на кухні, панувала особлива атмосфера

— Ти диви, які люди! Невже ти нарешті перестала доношувати старі речі за старшою сестрою? — пролунав дзвінкий і до болю знайомий жіночий голос. Соломія повільно обернулася. Вона

— То я не збагну, ти справді вирішила залишити моїх батьків на самоті з тим городом цієї суботи? Голос Тараса звучав не стільки сердито, скільки розгублено. Він відклав

— Мамо, ну що ти знову починаєш? У мене повно роботи, діти, турботи. Давай я наберу тебе якось на вихідних, добре? — Добре, синку, я просто хотіла почути

— Ми тут із батьком порадилися і вирішили, що тобі варто продати своє житло, а всі кошти віддати нам, щоб ми змогли придбати великий спільний маєток за містом,

— Ти без мене і трьох днів не протягнеш, Соломіє. Просто загубишся у цих своїх каструлях і квитанціях. Ці слова прозвучали на диво спокійно, ніби Тарас коментував прогноз

— Ти ж розумієш, що я просто не створений для такого життя, мені треба більше, — сказав він, поспіхом запихаючи свої речі у велику дорожню валізу. Я стояла

— Ну що, невістко, готуй вечерю, я до тебе на все літо! — гучно заявила свекруха, ставлячи величезну дорожню сумку просто посеред кімнати. Соломія завмерла біля кухонного столу,

— Ти знову шукаєш проблему там, де її немає, — невдоволено промовив чоловік, нервово застібаючи куртку. — Навіть якщо я щовечора заходжу до колишньої дружини, це стосується лише