Якщо ти вже спитала моєї думки, то я проти. Виходити заміж в твоєму віці, мамо, не найкраща ідея, – заявила мені донька, коли я їй оголосила, що сусід зробив мені пропозицію і я планую виходити заміж. – А що в цьому поганого? – перепитала я. – Нічого поганого, просто тобі цього не треба. Краще їдь в Італію ще років на 10 зможеш працювати, а коли повернешся, тоді і до цієї теми повернемося, – дає мені мудру пораду дочка. Їй добре говорити. Мені зараз 58 років, через 10 років, дасть Бог, буде 68, і я не впевнена, чи захочу в такому віці про заміжжя ще говорити
– Якщо ти вже спитала моєї думки, то я проти. Виходити заміж в твоєму віці, мамо, не найкраща ідея, – заявила мені донька, коли я їй оголосила, що
В магазині Марта швидко обрала кілька речей, які планувала придбати для себе. Та коли вона підійшла до каси і почала оплачувати, хтось покликав її по імені. Марта обернулася. Перед нею стояла її молодша сестра Люба, яка тримала в руках візок з двома дітьми. Люба виглядала втомленою та розгубленою, і вигляд у неї був не вельми, особливо чоботи, що були зношені до дир. Марта уважно подивилася на сестру, а потім знову на її чоботи, і вирішила діяти
Марта не могла повірити, що їй вдалося трохи заощадити. Вона довго працювала над тим, щоб зібрати суму для покупки, яка вже давно була в її планах. Зарплата була
Свою молодшу сестру Віру я в дитинстві дуже любив, оберігав від усіх, і називав її не інакше як Віруня. Але то було давно. Доросле життя нас обох дуже змінило. І зараз виникла така ситуація, що ми з сестрою можемо стати ворогами на все життя, а мені найменше цього б хотілося. Проте, і своє віддавати сестрі я теж не хочу. Зараз моя сім’я – це дружина і діти, і мені перш за все про них треба дбати
Свою молодшу сестру Віру я в дитинстві дуже любив, оберігав від усіх, і називав її не інакше як Віруня. Але то було давно. Доросле життя нас обох дуже
Діточки, як добре, що ви у мене є! А з ким з вас я житиму, коли повернуся додому? – пригощаюся я за столом наїдками, які приготувала дочка з невісткою, і так, у формі жарту, вирішила прояснити ситуацію. Після цього мого простого запитання, в кімнаті настала тиша. Діти здивовано дивляться то один на одного, то на мене. Першою заговорила донька. – Мамо, ну навіщо тобі з кимось з нас жити? Ти вже за стільки років відвикла від цього галасу. А хіба ти не збираєшся купувати собі однокімнатну квартиру
– Діточки, як добре, що ви у мене є! А з ким з вас я житиму, коли повернуся додому? – пригощаюся я за столом наїдками, які приготувала дочка
Каву ще маєш, мамо? Оля каже, що у нас уже вся італійська кава закінчилася. То я заїду до тебе після роботи, приготуй заодно щось смачненьке, – каже в поспіху мені по телефону син. Навіть не дочекався моєї відповіді, і слухавку поставив. Отак просто поставив мене перед фактом – по каву він приїде. А він що думає, що кава у мене в тумбочці росте? Я додому приїхала ще три місяці тому, і привезла з собою усякої всячини, в тому числі і каву. Але все має здатність закінчуватися. Та я впевнена, що справа не в каві. Юрко по гроші хоче приїхати
– Каву ще маєш, мамо? Оля каже, що у нас уже вся італійська кава закінчилася. То я заїду до тебе після роботи, приготуй заодно щось смачненьке, – каже
Марія взяла аркуш, на якому учителька записала вулицю і номер будинку, де проживає Оксана з чоловіком, і на наступний день розшукала подругу. Дівчині треба було грошей, щоб викупити квартиру. Аспірантам в інституті пропонували за спрощеною програмою житло, але треба було оплатити всю суму відразу. От Марія і подумала, що в цій справі їй може допомогти Ігор з Оксаною. – Привіт. Чого прийшла? – Оксана явно була не рада бачити свою подругу дитинства. А коли та їй розповіла про свою проблему та ще й грошей попросила, Оксана розсміялася їй прямо у вічі і заявила, що такими дурницями вона і не подумає турбувати чоловіка
– Невже ви обидві вчителями вирішили стати? – з посмішкою запитала Світлана Іванівна двох своїх улюблених вихованок. А ті лише розсміялися своїм заливним сміхом, глянули одна на одну
Наближався Новий рік. Усі збиралися на корпоратив. Олена купила собі дуже красиву сукню в надії, що Олег запросить її і нарешті познайомить з своїми друзями, так би мовити, введе її в своє коло. – Ти куди так вирядилася? – здивовано запитав її Олег, коли побачив Олену при повному параді. – А хіба ми не йдемо разом? – розгублено запитала дівчина. – Звичайно, що ні. Як ти могла таке подумати? І взагалі, затягнувся вже наш роман, треба закінчувати, – сухо сказав чоловік
– Та він тобі як тато. Оленко, навіщо тобі цей чоловік? – намагалися напоумити молоду дівчину її подруги. Та Олена їх не слухала, вона закохалася в Олега, не
Коли Ліда говорила чоловікові, що вона так далі не може і колись піде від нього, він не сприймав всерйоз її слова, бо був переконаний, що нікуди вона від нього не дінеться. – От що ти собі таке вигадуєш? Подивись на себе. Кому ти потрібна? – говорив чоловік. Ліда з сумом розуміла, що і справді варіантів у неї є не багато, тому продовжувала все терпіти. Все змінилося тоді, коли Остап, єдиний син Ліди та Любомира в столицю поїхав вчитися, а вона в Іспанію вирішила податися
“Та кому ти потрібна?”, – ці слова Ліда настільки часто чула від свого чоловіка, що за роки життя з ним вже й сама в це повірила, що вона
Вже з першого дня, коли Марія приїхала додому, вона відчула, що атмосфера тут якось змінилася. Вони з донькою ніколи не мали проблем у спілкуванні, і вона не очікувала, що щось змінилося тепер. Однак одного разу, коли Марія взяла рушник з ванної кімнати, Віка зробила їй зауваження, що рушник належить зятю, і що треба питати, перш ніж щось брати. Марія відразу вибачилася, але це вже був перший дзвіночок. Протягом тих кількох тижнів, що Марія провела вдома, вона помітила, що багато чого в будинку тепер належить саме зятю, хоча придбано все це було за її гроші
Марія вже десять років працює в Італії, вирушивши туди на заробітки в свої п’ятдесят, коли зрозуміла, що сімейного бюджету для забезпечення потреб родини не вистачає. Поїхала вона в
Досиділи всі гості до кінця вечора, я подала торт до кави. І тут донька запропонувала, щоб я свічку задула і бажання загадала. – А що мені загадувати? – кажу. – Моє бажання вже збулося. Я собі машину купила. Треба було бачити очі сина, дочки, а найбільше чоловіка. Вони не знали, що я в Німеччині навчилася водити і здала на права. Гроші відкладала майже рік, і придбала собі гарну іномарку. А що, хіба я не заслужила
– А хіба тобі щось треба, мамо? У тебе ж все є! От я і кажу Ігорю, що найкращим подарунком буде наша присутність. Ну хіба ж не так?

You cannot copy content of this page