Марта не могла повірити, що їй вдалося трохи заощадити. Вона довго працювала над тим, щоб зібрати суму для покупки, яка вже давно була в її планах. Зарплата була невеликою, але вона завжди знаходила спосіб обійтися без зайвих розкошей і відкласти навіть кілька гривень.
І ось, нарешті, в її руках була потрібна сума. Сумка в руках злегка тремтіла – це був той момент, коли можна дозволити собі дещо більше, ніж зазвичай.
“Отже, тепер я можу йти в магазин і купити те, що обіцяла собі”, – подумала Марта, поправляючи сумку.
Вона вирушила в магазин. Погода була непередбачуваною: з одного боку – весняне сонце, з іншого – холодний вітер, що налітав моментами і обдував обличчя.
Марта поспішала, і з кожним кроком відчувала, як її емоції переповнюють. Сьогодні вона мала зробити собі маленьке свято. Можливо, не таке велике, як би вона хотіла, але для неї це була уже перемога.
В магазині Марта швидко обрала кілька речей, які планувала придбати для себе: кілька нових блузок, пару красивих джинсів і, звичайно ж, стильні черевички. Вона не поспішала, обирала те, що їй дійсно сподобалося, і раділа кожній покупці. Та ось, коли вона підійшла до каси і почала оплачувати, хтось покликав її по імені.
– Марто, це ти? – запитала молода жінка, здивовано дивлячись на неї.
Марта обернулася. Перед нею стояла її молодша сестра Люба, яка тримала в руках візок з двома дітьми. Одна малеча ледве трималася на ногах, а інша ще не могла навіть розмовляти, але вже чітко виражала свої бажання за допомогою гучних звуків.
Люба виглядала втомленою та розгубленою, і вигляд у неї був не вельми, особливо чоботи, що були зношені до дир.
– Сестричко, вибач, не відразу впізнала тебе. Як ти? Все добре? – Марта поспішила обійняти сестру.
– Так, все добре. Просто трохи втомлена… З дітьми не так легко. От вийшла погуляти трохи.
Марта уважно подивилася на сестру, а потім знову на її чоботи. Це були старі, потемнілі черевики, які видно було, що вже давно не бачили справжнього догляду. Вони були зношені, і, хоча Люба завжди намагалася виглядати добре, ці чоботи були очевидним свідченням того, скільки зусиль вона витрачала на своїх дітей і як мало залишалося для себе.
– А ці чоботи… Ну, ти знаєш, як це. Всі гроші йдуть на дітей, а на себе вже нічого не вистачає, – Люба засміялася, хоча в її голосі звучала затаєна туга.
– Не переживай, я тебе розумію. Але знаєш, що я думаю? Ми з тобою сьогодні погуляємо по магазинах. Я хочу купити тобі щось новеньке, у тебе ж скоро свято, – сказала Марта, не даючи Любі шансів заперечити.
– Яке ще свято? – здивувалася Люба.
– Святого Миколая, це свято для всіх, – розсміялася Марта.
Люба подивилася на неї з подивом і сумнівом.
– Але, Марто… Я не можу дозволити тобі… у мене на це немає грошей.
– Нічого страшного. Ти ж знаєш, що я хочу зробити це. Сьогодні я можу бути твоєю підтримкою. Ти ж турбуєшся про всіх, а я хочу, щоб ти відчула себе особливою хоча б на один день, – сказала Марта, беручи її за руку.
Люба нічого не відповіла, але її очі наповнилися слізьми. Вона давно не відчувала такого тепла і турботи, як від своєї старшої сестри. Всі ці роки вона була вічно зайнята дітьми, і навіть на найпростіші радощі для себе не вистачало часу чи грошей.
– Давай, ходімо, – додала Марта, і вони разом вирушили до розділу з взуттям.
Марта не могла зрозуміти, чому Люба так сильно чіпляється за свої старі речі. Вона завжди була такою – відданою і турботливою, і це здебільшого відбувалося за рахунок себе. Марта відчула, що настав час зробити хоча б щось хороше для сестри, яка завжди була на другому плані.
Вибір був великий, і Марта не могла вибрати лише одну пару чобіт для Люби. Вона обрала дві пари: елегантні чоботи для більш формальних виходів і зручні черевики для повсякденного носіння. В очах Люби з’явилася вдячність, але вона все одно сумнівалася, чи варто приймати це все.
– Ти точно хочеш це зробити для мене? – запитала Люба.
– Звичайно, сестричко. Ти заслуговуєш на це, – відповіла Марта, розраховуючи на касі.
Далі вони пішли до магазину одягу, де Марта також купила кілька простих, але елегантних блузок і пару нових джинсів для сестри. Люба намагалася відмовитися, але Марта наполягала.
Вона знала, як важливо для Люби мати хоча б іноді можливість виглядати не так, як завжди – з-за спини дітей, в яких завжди більше потреб, тому потрібно відмовляти в будь-яких речах для себе.
– А знаєш що? – сказала Марта, повертаючись до сестри вже в магазині косметики. – Давай ще й трохи косметики для тебе виберемо. Ти ж теж заслуговуєш на те, щоб відчувати себе гарною.
Люба розсміялася.
– Ти справжня чарівниця, сестро! Я не знаю, як і дякувати.
Марта усміхнулася у відповідь, відчуваючи тепло в серці. Вона не потребувала жодної вдячності. Її турбота була не про те, щоб отримати щось натомість. Вона просто хотіла бачити свою сестру щасливою. І це була її найбільша радість.
Коли вони повернулися додому, Люба довго не могла відвести погляд від покупок. Вона знову й знову переглядала їх, а найбільше нові чоботи, які тепер стали її власністю. Діти скакали навколо, але Люба стояла і просто сміялася, хоча в її очах все ще були сльози.
– Дякую тобі, Марто. Ти навіть не уявляєш, як це для мене важливо. Ти повернула мені відчуття того, що я варта більше, ніж просто бути мамою, хоча це теж для мене дуже важливо, – сказала вона.
– Ти завжди була для мене більше, ніж просто мама, хоча маю визнати, що ти чудова мама і у тебе чудові малюки. Але ти моя сестра, і ти заслуговуєш на все найкраще, – відповіла Марта, обіймаючи Любу.
І ось так, завдяки одному простому, але щирому вчинку, сестри змогли знайти щастя одна в одній. І це був крок до того, щоб показати одна одній, як важливо не забувати про себе і свої потреби, навіть коли здається, що весь світ потребує твоєї уваги.
Марта теж була щаслива, хоч і нічого собі в той день і не купила, але вона бачила, якою щасливою вона зробила свою улюблену сестричку, і це була значно більша радість.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
