op
– Марино, може приїдете на вихідні до мене на дачу? Щось в суботу зробимо, разом все ж легше, а в неділю шашлик посмажимо, – пропонує Валентина Петрівна дочці.
– Ти завжди була впертою, але зараз не час. Світлано, хіба ти сама не розумієш, що ти маєш переїхати до батька, бо йому потрібно, щоб зараз хтось був
– Ви це спеціально робите? Ну невже не можна запам’ятати, що каструлі у нас не в цій шафці зберігаються, – вкотре повчала мене невістка. Її дуже дратувала моя
– Віро, як це ти не підеш? Ти хоч розумієш, як мені буде без дружини на цьому весіллі? – в розпачі став проситися Петро. – Не піду, бо
Іван їхав дуже щасливий, його переповнювали почуття гордості за себе, що він зміг, всього добився сам. Він їхав і уявляв, як буде ним пишатися його мама. Вперше за
– Ми так не домовлялися. Ти їхала в Італію з обіцянкою, що забезпечиш нас з братом житлом. А тепер що? Ти можеш ось так просто взяти і предумати,
– Бач, яка синьйора приїхала! Каву їй в ліжко подавай! Поїдеш в Італію, буде тобі там кава! – отак мене зустрів чоловік, коли я додому у відпустку приїхала.
– Діти, я все розумію, і якщо така справа, то нехай ваш батько з вами їде, – сумно сказала Ольга, друга дружина мого батька, і відвернулася, щоб ми
– Збирайся, мамо, поїдеш до мене жити, – скомандувала дочка Валентини Федорівни, щойно з хати розійшлися люди. Вдома був поминальний обід за батьком, якого не стало дуже раптово.
Ольга їхала додому дуже засмучена. – Ну чого їм ще треба? Я ж їх не куди-небудь, а у великий будинок кличу, де є всі зручності. А вони взяли