op

– Марічко, що сталося? Чому ти плачеш? – бабуся обійняла свою 8-річну онучку, яка разом з іншими дітьми повернулася з поля, де збирали квіти. – Я впала, і

– Капусту купи обов’язково, голубці зроблю. Які ж Зелені свята без голубців? – Марія вхопила телефон і набрала чоловіка, поки той ще на ринок не заїхав. – Добре,

– Що Ніно, вирішила? Будеш святкувати свій ювілей? Якщо так, то на коли, ти нас попередь, щоб ми знали. Співробітниця і за сумісництвом багаторічна подруга по роботі Марія

– Вона тобі не пара. Забудь, сину. Ти вартий кращої долі, – Стефанія говорила різко, і Андрій розумів, що вона не жартує. Мамі перечити прямо він не став,

– Петрику, запиши все у зошит, а я з пенсії поверну, – сказала літня жінка, що стояла в черзі біля прилавку. – Не проблема, беріть тітко Ганно, потім

– Михайле, як ти міг? Ти ж змінив усі замки, і я не можу в хату потрапити, – я телефонувала своєму чоловіку в надії, що це якась помилка.

Марина працювала в лікарні вже 12 років. Звичайна медсестра – акуратна, сумлінна, мовчазна. Люди її любили, пацієнти дякували, бо до всіх вона ставилася з терпінням і щирою турботою,

– Миколо, в суботу будемо капусту садити, тому не плануй собі нічого, – Марія спробувала заздалегідь попередити чоловіка, бо знала, що той завжди собі якісь справи шукає. –

– Дивися, Катерино, знову та кицька на підвіконні. Вона вже як наша, – Марія стискає пальцями старе горнятко з чаєм і дивиться на кішку-приблуду. – Вона мені мою

– А що це ви принесли? Домашню ковбасу? – прискіпливо зміряла гостинці Олена Петрівна. – Та, що було, те й принесла, – тихо відповіла Марія Іванівна. Олена Петрівна