op

Ольга Петрівна прокинулась раніше, ніж зазвичай. За вікном ледь світало, сіре ранкове світло м’яко осідало на підвіконні, де яскраво і вперто цвіла її улюблена, насичено-фіолетова фіалка. На кухні

Це був вечір п’ятниці, і повітря у рідному селі пахло сушеною травою та ледь помітним димом із сусідньої лазні. Два дні тому Дмитро, високий, міцної тілобудови хлопець із

Катерина з Русланом жили вже майже вісім років. Не сказати, що погано — без сварок, без великої біди, без скандалів, але… у постійному режимі «економії». Так, ніби їхня

— Досить вже дзвонити їй щодня, мамо! — Роман майже крикнув у телефон, і Соломія завмерла біля дверей кухні, почувши знайомий, до болю знайомий роздратований тон. Вона не

Ранок у Києві, за вікном ще тільки-но починало сіріти, але Надія Петрівна вже була на ногах. У неї завжди так: пенсія принесла не відпочинок, а інший, не менш

Оксана завмерла перед дзеркалом у невеликому передпокої їхньої міської квартири, безрезультатно смикаючи замок на старій демісезонній куртці. Застібка знову заїдала — як на зло, завжди в найбільш незручний

Коли Орисі виповнилося п’ятдесят, вона вперше поїхала на заробітки. Синові Олегу щойно виповнилося двадцять шість, він одружився зі Світланою — тихою, спокійною дівчиною з сусіднього села. Невістка їй

Оксана вийшла заміж вдруге, і це була новина, що обговорювалася у всіх кулуарах її невеликої, але дружної бухгалтерії. Вона, жінка за п’ятдесят, із двома дорослими дітьми, що вже

— Богдане, ти справді думаєш, що це гарна ідея? — Оксана стояла біля входу, її погляд із тривогою ковзав по обшарпаному фасаду типової хрущовської двоповерхівки. Це був будинок,

— Богдано, послухай, я не розумію, чому ти робиш із цього трагедію! Це ж просто допомога, один раз! — Роман стояв посеред просторої кухні, розмахуючи руками, наче намагався