Головна

op

Син зробив пропозицію своїй дівчині, ми стали готуватися до весілля. Почали ми рахувати гостей, я спитала в Ніни, скільки приблизно осіб буде з її сторони, і майбутня невістка заявила, що ніскільки – тобто, нікого не буде. Я неабияк здивувалася – як це? Та ж весілля – це родинне свято! Та й вона не сирота, батьки у неї є. Тоді Ніна розплакалася і розповіла неприємну історію. Казала, що соромилася нам швидше про це розповісти. Батьки її не любили, більше того – любили тільки молодшу сестру. А від неї відмовилися, ще коли їй було 16 років. Відтоді вона пішла з дому і сама на себе заробляє, чужі люди для неї ближчі, ніж рідні
Життєві історії 0
Ситуація настільки дивна, і навіть неприємна, що я і не знаю з чого почати. У нас в сім’ї радісна подія – я роблю весілля своєму сину. Він вирішив одружитися.
Колись мій чоловік їздив на заробітки. Ми добре жили, грошей вистачало, навіть відкладати вдавалося. Свекор також їздив на заробітки, тільки вже трохи старший був, і сили мав менше. Але його жінка, моя свекруха, дуже хотіла велику хату. Таку, щоб перед людьми не соромно. Грошей свекрам не вистачало, щоб закінчити будівництво і все довести до ладу, і чоловік мій, Іван, позичив батькові двадцять тисяч доларів. Це були наші роки праці, наші зекономлені гроші. Я тоді ще питала: – Іване, а чи не зарано таку суму давати? Ми ж самі теж хату будуємо. А він махнув рукою: – Та що ти! Це ж батько. Хіба ми будемо чужими
Життєві історії 0
Я не розумію, чи має зараз зовиця віддавати нам гроші, чи ні? Було все так. ? Все ж для нас, для родини. Хто поможе, як не я? А
Внуки трохи поїли, подякували, а потім Максим сказав: – Бабусю, можна ми підемо на вулицю? Тут вайфаю нема, може, в когось у селі є. – Та йдіть, йдіть, – не наважилася відмовити Ярослава, хоч серце й стислося. І так минали дні. Вдень вони тинялися селом або сиділи в телефонах. Увечері, замість того щоб послухати бабусині історії, сміялися над мемами й дивилися відео. Ярослава сиділа на лавці під хатою й дивилася на них через відчинене вікно: онуки сиділи, схилившись над телефонами, кожен у своєму світі. Її душа стискалася від відчуття чужості
Життєві історії 0
Ярославі було шістдесят вісім. Чоловіка не стало п’ять років тому, і відтоді її хата в селі стояла глухою самотою. Звісно, вона доглядала садок, полола город, тримала кілька курочок,
Крапля переповнила чашу одного вечора, коли вони пішли в ресторан. Оксана замовила дорогий напій, Ліля – пасту з морепродуктами. Марина обмежилася салатом. Коли принесли рахунок, офіціант поклав його на стіл. – Ну що, ділимо на трьох? – буденно сказала Оксана. Марина поблідла. – Як це на трьох? Я ж тільки салат брала! – Ти що, думаєш, я за тебе буду платити? – зірвалася Оксана. – Ми ж подруги, а ти рахуєш кожну оливку! – А ти, Оксано, завжди була така – тільки для себе! – не витримала Марина. – У тебе гроші є, то ти й думаєш, що всі мають за тобою тягнутися. – А ти завжди жалієшся, – кинула Ліля вже в адресу Марини. – Тобі все мало, все погано. – Та ну вас! – гримнула Марина і встала з-за столу. – Думала, що ми друзі, а ви… Вона пішла. За нею Ліля й Оксана почали з’ясовувати між собою, хто більше винен. Вечір закінчився тим, що вони розійшлися по різних кімнатах
Життєві історії 0
Марина, Оксана і Ліля жили у невеликому містечку, де всі один одного знали, вони були подругами з дитинства. Марина була заміжня вже шість років, мала двох діток і
Це зрада, мамо. Ти не можеш так зі мною вчинити, я ж твоя дочка, – заявила Ользі донька, яка була категорично проти того, щоб мама продавала квартиру і влаштовувала своє життя. Жінка опустила голову. В її памʼяті ще жила образа, адже насправді це Ірина її зрадила, коли повелася на обіцянки свого батька, який спочатку її кинув, а потім приїхав, замахав грошима – і вона про все забула. – Бачиш, мамо, от що значить справжній тато! – кинула Ірина одного разу, повернувшись додому з подарунками. Ольга тоді мовчала. Серце стискалося від болю. Вона знала, що Олексій робить це не через любов, а щоб показати себе кращим. Згодом він купив Ірині квартиру в новобудові. Але не записав її на доньку, а залишив на своє ім’я. – Тато сказав, що так правильно, бо я ще молода, – пояснила Ірина мамі. Ольга тільки гірко посміхнулася
Без рубрики 0
– Це зрада, мамо. Ти не можеш так зі мною вчинити, я ж твоя дочка, – заявила Ользі донька, яка була категорично проти того, щоб мама продавала квартиру
Наближався день народження Зоряни – їй мало виповнитися двадцять п’ять. Вона мріяла, що свекруха згадає про цей день і бодай усміхнеться. Ірина Валерівна справді готувалася. Тільки от її уява про «подарунок» була особлива. У день свята гості зібралися за столом. Зоряна накрила все сама: салати, закуски, торт. І от, коли вже почали вітати, свекруха урочисто піднялася й винесла велику торбу. «Зорянко, – сказала вона голосно, щоб чули всі, – ти вже частина нашої сім’ї. А сімейні речі мають свою історію. Ось, тримай». Вона розв’язала торбу й почала діставати старі сукні, блузки, черевики. Колись Ірина Валерівна їх носила сама, ще в 80-х. «Оце моя улюблена сукня! Я в ній на педради ходила, усі заздрили. А ось туфлі, справжні польські! І ще тут светр, теплий-теплий, я двадцять зим у ньому проходила. Це все дороге. Я віддаю тобі». Гості переглядалися й ховали усмішки
Життєві історії 0
Зоряна вийшла заміж молодою – кохання здавалося справжнім, щирим, таким, що гори зрушить. Її чоловік Олег був добрим, працьовитим хлопцем, і вони почали своє життя в домі його
Галина приїхала додому на свій ювілей – 65 років. Доньки вирішили влаштувати велике свято в новому будинку: зібрали родичів, сусідів, друзів. Галина, хоч і була рада, але в глибині душі хвилювалася, бо і не мріяла про таке. Свято почалося гомінко: сміх, пісні, привітання. Всі тіснилися за столом, обіймали ювілярку, бажали довгих років життя. А Галина, втомившись від шуму, вийшла трохи надвір, подихати свіжим повітрям. Вийшла й завмерла: на сусідній ділянці стояв новий будиночок. Невеликий, але такий гарний, мов з картинки. З білими віконницями, акуратним ганочком, червоним дахом. Два роки тому, коли вона востаннє приїжджала додому, його там не було, а тепер – справжня красуня-хата
Життєві історії 0
Галина завжди була жінкою сильною і працьовитою. Все життя вона працювала в колгоспі, а потім, коли господарство розпалося, взялася до всього, що траплялося під руку: то в полі,
Одного вечора Ольга сиділа на ганку з чашкою чаю, коли з лісу нечутно вийшла сіра кішка з зеленими очима. Обережно підійшла, понюхала, сіла на сходинку. – Ти звідки така красуня? – лагідно спитала Ольга Петрівна і поставила перед нею тарілочку молока. Кішка напилась і залишилась. Вона ходила по городу, лежала на лавочці, муркотіла на колінах. І коли через кілька днів вона зникла, Ольга Петрівна відчула дивний смуток. Уже думала, що більше не прийде. Та одного ранку кішка повернулася… не сама. За нею, наче маленький гурт школярів, ішли четверо пухнастих кошенят. З того часу її життя засяяло ще яскравіше. Коти стали її сім’єю
Життєві історії 0
Ользі Петрівні було вже трохи за шістдесят, але вона ніколи не вважала себе старою. Вона звикла жити скромно й тихо, бо так склалося життя. Єдиний син ще двадцять
Все змінилося після того, як не стало бабусі. У неї була трикімнатна квартира. Сергій не приховував, що сподівався бодай на частку – адже роками тягнув їхній дім на собі. Та коли настав час ділити спадок, Світлана Олексіївна заявила: – Бабусина квартира буде Олені. Це ж дочка. Її чоловік поведе в життя, але квартира – це її підмога. Синам і так простіше, вони обійдуться. Сергій тоді мовчав, тільки в очах застигла образа. Я бачила, як йому боліло, але він продовжував допомагати мамі
Життєві історії 0
В той вечір я зайшла з кухні в кімнату й зупинилася на порозі. Сергій, мій чоловік, говорив по телефону з мамою. Голос у нього був рівний, але твердий:
Ірина Павлівна сиділа на кухні й крутила в руках весільне запрошення. Білий картон із золотим тисненням, витонченими літерами вибите ім’я доньки: «Зоряна та Андрій запрошують…». Лише одне було інакше: вона не була в числі гостей. Перед очима знову поставали слова доньки: – Мамо, не приходь. Я вже всім сказала, що ти захворіла… Вона тоді застигла. Немов землю їй вибили з-під ніг. – Доню, та як же так? Це ж твоє весілля… – Мамо, будь ласка. Я не хочу пояснень. Не приходь. Так буде краще. Телефон розривався від дзвінків. Зоряна всіх готувала до того, що мами не буде
Життєві історії 0
Ірина Павлівна сиділа на кухні й крутила в руках весільне запрошення. Білий картон із золотим тисненням, витонченими літерами вибите ім’я доньки: «Зоряна та Андрій запрошують…». Лише одне було

You cannot copy content of this page