op

— А навіщо тобі, свахо, та дача, якщо молодим колеса потрібні більше, ніж твої помідори? Ці слова прозвучали настільки буденно, ніби мова йшла про купівлю зайвого буханця хліба,

— Ти тільки не нервуй, але наш телевізор тепер стоїть у Наді, — сказав чоловік, не підводячи очей від тарілки з борщем. Галина повільно опустила ложку на стіл.

— Мамо, ти чого слухавку так довго не береш? Ми в п’ятницю о восьмій вечора будемо. Тільки наліпи вареників із сиром дітям наперед, бо вони в дорозі скиглять,

— Ти з глузду з’їхала, мамо, яке заміжжя перед самими сімдесятьма? — Михайло навіть виделку поклав повз тарілку, просто на вишиту скатертину. У великій кімнаті відразу стало тихо.

— Шлюб в твої роки? Навіщо тобі це? Ти геть здуріла, щоб на п’ятому десятку чужого мужика на тиждень до хати пускати? Саме так накинулася на мене кума,

— А нащо тобі та порожня бабина хата, якщо в нас Мар’янка заміж виходить? Молодим же жити ніде, а в тебе й так усе є! Ці слова прозвучали

— Ти що, досі не накрила на стіл? Галинка з дітьми вже під під’їздом стоїть, а в тебе ще навіть картопля не зварена! Надія завмерла на порозі власного

Коробка з бісквітним тортом була перев’язана червоною стрічкою, яка весь час сповзала набік. Марина тримала її обережно, знизу, обома долонями, ніби несла щось крихке й безцінне. На сорок

— Чужа дитина в хаті — це завжди камінь на шиї, синку, як її не вдягай і чим не годуй, — долинув із кухні рівний, повчальний голос свекрухи,

– Світланко, ти тільки собі тарілку не став, тобі все одно не буде коли сидіти, – мовила свекруха напрочуд лагідним голосом. Я завмерла з блокнотом і ручкою посеред