op

Якби мені хтось колись сказав, що таке буде, я б ніколи не повірила. І, чесно, не пустила б сина на похорон до свого батька. Та життя, як бачите,

Мені шістдесят. І я, чесно кажучи, думав, що уже бачив у житті все. Розлучення, зради, самотність, роботу до ночі, щоб підняти дочку на ноги… Але доля подарувала мені

Марина ніколи не вважала себе особливою жінкою. Вона була звичайною — такою, як більшість: робота, дім, чоловік, донька, город на дачі. Вийшла заміж у двадцять, бо здавалося —

— Але ж це сімейне свято, мамо. Чому ти проти, щоб ми, як завжди, святкували його у тебе? — почала обурюватися моя донька, коли я не пристала на

На цвинтарі стояла тиша. Лише вітер шелестів листям старої берези, що росла край могили. Галина поправила вінок, свіжі хризантеми, і сіла на лавку поруч із сестрою. Світлана мовчала.

У шкільному альбомі, серед усміхнених облич, Софію можна було знайти не з першого погляду. На спільних фото вона завжди стояла десь збоку — у сірому светрі, з косою,

Я стояла на касі магазину. Черга довга, дитина крутиться біля мене, тягне за рукав: — Мамо, а можна цукерку? — Потім, — кажу я, намагаючись порахувати в голові,

Коли Зоряна виходила заміж, усі подруги їй заздрили. Гарна, спокійна, вихована — і нарешті зустріла «порядного чоловіка». Олександр здавався саме таким: стриманий, розумний, працював інженером на хорошій фірмі,

Що не кажіть, а справедливість таки є, і бумеранг існує. Прикладом цього я ця історія. Ніна прожила з Андрієм двадцять років. Не скажеш, щоб життя було легким, але

Я зустрічалася з Сергієм уже вісім місяців. Він мені дуже подобався: розумний, спокійний, вихований, із гарними манерами. Але одне мене бентежило — він майже нічого не розповідав про