op

– Ти хочеш сказати, що я сама у себе ці гроші забрала? – Ганна дивилася на зятя і не могла повірити. У невеличкому містечку жила Ганна Степанівна. Їй

Ліді було п’ятдесят. Вона прожила майже тридцять років із Михайлом, її чоловіком. Вони разом збудували дім, виховали двох синів, посадили сад. Михайло був надійним зовні, хоча іноді зникав

– Маринко, ти мене чуєш? – Що саме? – жінка відклала телефон, у якому щойно дивилася рецепти літніх салатів. – Я думаю, що нам треба з’їздити на дачу.

Марина завжди була жінкою спокійною, врівноваженою й терплячою. Вона вірила у свого чоловіка Олега, бо двадцять років разом – це ж ніби не жарти. Діти виросли, поїхали з

– Та це ж паперівка! – впевнено вигукнув десятирічний Миколка, тримаючи в руці білувато-жовте яблуко. – Та де! Це ж білий налив! – заперечила йому його сестра Оленка,

Вже 10 років у шлюбі, а дітей немає, – Марія через це не раз плакала у подушку. Вони з чоловіком багато працювали, і напевно через перевтому у них

Олена сиділа на кухні у бабусиній квартирі й дивилася у вікно. Вулиця була така ж, як завжди: старі каштани, лавочки з бабусями, які звикли тут перемивати кісточки всім

Коли Марина виходила заміж за Андрія, то щиро вірила: сім’я – це щастя, підтримка й тепло. Але разом із чоловіком у її життя увійшла і його мати –

– Мамо, можна я запитаю? – почав якось Андрій, уважно дивлячись на свою матір. – Питай, сину. Чого ж ні? – усміхнулася Галина Степанівна, витираючи руки рушником після

Ганна Семенівна мала простору двокімнатну квартиру у місті. Все життя вона працювала і збирала на те житло. Казала завжди: – Хай буде хоч невелике, але своє. Бо під