op

— Та я у своїх батьків нічого не робила, тим більше у вашій хаті не збираюсь нічого робити! Та мій манікюр коштує більше, ніж ті всі ваші вікна

— Ну, Люба, тобі що, шкода для рідного брата накрити стіл? Моя мама, як завжди, була дуже категорична. Мого брата, свого синочка Івана, вона любила і любить безмежно…

— Я не збираюся більше бути «зручною», коли на кону стоїть наше майбутнє, тому або ти зараз кажеш правду, або ми розходимося! — я не чулася від люті,

— Люба, відчини, це я, Рая! Благаю тебе, пусти, бо я вже на самій межі, сил більше немає терпіти це… Голос за дверима був такий знайомий, що в

— Тобі справді здається, що це смішно, чи ти просто вирішила нас усіх розсварити? — Богдан стояв посеред кухні, міцно стиснувши краї столу. Його пальці побіліли, а на

То була Вербна неділя, і того ранку я стояла під церквою. Люди вже вийшли із богослужіння й стали навколо, тримаючи в руках гілочки верби. Повітря було свіже, трохи

— Оце і є та твоя «принцеса» з району? — це були перші слова, які я почула від майбутньої свекрухи, щойно переступила поріг їхньої квартири. Галина Петрівна навіть

— Ти не можеш цього зробити… До весілля залишився місяць, гості запрошені, зал замовлений… Ти мене осоромиш перед усією ріднею! Віктор стояв посеред моєї невеликої кухні, розгублений, роздратований,

— Віддай квартиру Мар’яні, тобі ж і так є де жити! — ці слова моєї тітки досі дзвенять у мене у вухах. — Ну то й що, що

— Та що ж ви за діти такі, наче вас не в хаті ростили, а в болоті купали! — сплеснула руками мама, зустрівши нас на порозі. — Знімай