op

— Знаєш, Аліно, мама дзвонила, каже, що хоче твій день народження на травневі свята відзначити… У них на дачі, — Максим промовив це так буденно, ніби пропонував просто

— А чому ковбаса звичайна варена, а не та італійська з в’яленими томатами? Я ж просила купити смачну, мені завтра на перекус в університет треба, — примхливий голос

— Знаєте, Любове Петрівно, я не банк, а ваша невістка, тому купуйте своєму синові машину самі й не просіть у мене грошей! Мій голос тремтів, але не від

— Дивись, Ігорку, яка в нас невістка багата, навіть на тарілках золота облямовочка, не те що у твоїх батьків у селі, — почула я з порога гучний, повчальний

— Тетяно, ти руки під стіл ховай, коли гості прийдуть, і не здумай ляпнути, що сама це м’ясо запікала. Скажеш, з ресторану замовили, — Віталій кинув це через

— І що, це знову треба їсти? Ти серйозно вважаєш, що це нормальна вечеря? Сергій відсунув від себе тарілку з такою огидою, ніби я підсунула йому не свіжоприготований

— Я знаю, що це твоя мама, але я не хочу їхати на Великдень у твоє село. Петро схилив голову. Він мовчав кілька секунд, ніби підбирав слова, а

– Я вдома! – почула я голос чоловіка раніше, ніж він зайшов на кухню, і поспішила назустріч, покинувши нарізати овочі для вечері. Мені так кортіло поділитися новиною, яка

— На стіл я поставлю те, що вважаю за потрібне, а не те, що твоя мама через тебе диктує! — я зачинила дверцята холодильника з таким звуком, що

— Світлано, вона моя рідна сестра. Ми не спілкувалися три роки. Якщо Надя каже, що хоче помиритися, я не можу зачинити перед нею двері. Степан благально подивився на