Головна

op

Розуміючи, що ситуація в родині стає напруженою, Оксана згадала прохання матері і вирішила діяти. – Василино, ходи в хату, допоможеш мені голубці заправити, бо вже підійшли на плиті, – раптом гукнула вона сестру. Василина ліниво піднялася з-за столу, і попрямувала на кухню. А Оксана, тим часом, вийшла на двір, і попросила брата дозбирати у відро горіхи, бо за три дні їх уже чимало нападало. – Збери, Павлику, щоб не пропадали. Продаш, будеш мати гроші, – каже. Ніхто і не зрозумів, що діяла Оксана згідно з проханням матері – за будь-яку ціну зберегти мир в родині
Життєві історії 0
– Оксано, нам поговорити треба, – якось покликала мама свою середню доньку до себе на серйозну розмову. Марія відколи провела чоловіка у засвіти, зрозуміла, що таки поки був
Чого ти так поспішаєш, ще встигнеш приїхати, – сказала мені донька по телефону, коли я їй повідомила, що додому хочу. – Ти ж в Італії, в Римі, і літо надворі, так що відпочивай, – каже мені Соломія. Настанови доньки мене дещо засмутили, адже я три роки додому не приїжджала, скучила за ними, а вона все відтерміновувала мій приїзд, весною казала – приїдеш літом, а влітку вже відтягнула до осені. Я все розумію, діти не хочуть з батьками жити. Тому Соломія і хотіла, щоб я подовше залишалася в Італії, не хотіла, щоб я їй заважала
Життєві історії 0
– Чого ти так поспішаєш, ще встигнеш приїхати, – сказала мені донька по телефону, коли я їй повідомила, що додому хочу. – Ти ж в Італії, в Римі,
Кілька місяців тому я з чоловіком повернулася з-за кордону, де ми були кілька років. Ми поїхали разом, бо хотіли собі на квартиру заробити. Нам це вдалося, удвох справа просувалася вдвічі швидше. Ми приїхали, купили трикімнатну квартиру, вже ремонт зробили, і обставляємо її. Гарно у нас все вийшло, затишно дуже, та й модно, сучасно. Одним словом, я дуже задоволена. Але в мене таке враження, що чогось важливого не вистачало. Я довго не могла зрозуміти чого саме, поки до мене в гості не прийшла моя подруга
Життєві історії 0
Кілька місяців тому я з чоловіком повернулася з-за кордону, де ми були кілька років. Ми поїхали разом, бо хотіли собі на квартиру заробити. Нам це вдалося, удвох справа
Витрачати такі шалені гроші на ресторан? Геть не мудро! – заявила мені донька, коли я її запросила в ресторан на свій ювілей. – Невістка її підтримала: – Ви б краще нам з Олегом ці гроші дали, ви ж добре знаєте, що нам ще кілька років кредит виплачувати. – 25 гостей! Та це ж весілля невелике. Що ти собі лише думаєш, в такий важкий час грошима розкидатися, святкування якісь влаштовувати, – продовжувала мене картати донька. – Гроші твої? Твої. Ти їх у когось просила? Ні. Ти щось комусь винна? Теж ні. Ірино, кажу тобі, ти варта, щоб такий красивий ювілей хоч раз в житті відсвяткувати! Не кожного разу життя виставляє дві п’ятірки нам, – моя рідна сестра переконує мене в тому, що я маю по-людськи відсвяткувати свій ювілей
Життєві історії 0
– Витрачати такі шалені гроші на ресторан? Геть не мудро! – заявила мені донька, коли я її запросила в ресторан на свій ювілей. – Здивувала ти нас мамо.
Пізній дзвінок, який пролунав вже після опівночі, не віщував нічого доброго. До того ж, телефонувала Віра, друга дружина батька. Любомир підняв слухавку. – Гроші потрібні, а у мене є лише тисяча гривень, – стала плакатись Віра. – Я зрозумів, скиньте мені номер карточки. 10 тисяч для початку вистачить? – Мало би вистачити
Життєві історії 0
Любомир перекинув мачусі гроші, і став думати, що робити далі. Пізній дзвінок, який пролунав вже після опівночі, не віщував нічого доброго. До того ж, телефонувала Віра, друга дружина
Через тиждень мені зателефонувала Світлана, і сказала, що хоче приїхати до мене в гості. Коли я доньці сказала, що у нас гості будуть, вона так забігалася, заметушилася, каже, треба людину гарно прийняти. Світлана до мене приїхала і очам не повірила, що всього за три роки зять з дочкою таку красу навели. А коли ми ще за столом душевно посиділи, подруга мені зізналася, що не вірила, що такі добрі діти бувають. – Я коли додому приїжджаю, в мене діти все до останнього євро забирають, – зізналася мені Світлана. – От лише користі від цього мало, бо за 20 років будинок я так і не збудувала, – зітхнула вона. Під кінець вечора Світлана віддала мені ті 5 тисяч євро, які я їй зичила, чим вона мене ще більше здивувала
Життєві історії 0
– Тамаро, позич мені 5 тисяч євро, – каже мені моя подруга Світлана, яка зі мною разом в Італії працює, і з якою ми вже встигли неабияк здружитися
Ти що, отак повз рідну маму пройдеш, і навіть не зупинишся, не запитаєш, як в мене справи? – підтупцювала до мене моя мама в своїх коронних туфельках на невеличкому каблучку. Я зупинилася, хоча і справді не мала жодного настрою з нею говорити, та уникнути зустрічі було неможливо. – Чого тобі? Я поспішаю на роботу, – сухо відповіла я матері, і стала її уважно роздивлятися. А вона зовсім не змінилася
Життєві історії 0
– Ти що, отак повз рідну маму пройдеш, і навіть не зупинишся, не запитаєш, як в мене справи? – підтупцювала до мене моя мама в своїх коронних туфельках
То хоч борщику поїж, як не хочеш котлеток, – наполягала на своєму мама, благаючи дитину з’їсти чогось добренького. Та виявилося, що у них закінчилася сметана, і вона побігла в місцевий магазин, що був неподалік. Коли розраховувалася за покупку, продавчиня сказала, що їхня мама щойно була в магазині, купила два шматочки ковбаси – одну найдешевшу, а іншу – найдорожчу. Дорогу бабуся з собою забрала, а дешеву забула. Продавчиня передала Олені пакет, де була ковбаса і чек, з якого вона зрозуміла, що ковбаса, якою пригощала бабуся її дитину, і справді не дешева – за неповних 300 грам була ціна 90 гривень
Життєві історії 0
– Скільки я тобі разів говорила, щоб ти не їла у бабусі? – стала картати шестирічну доньку Олена. Дівчинка гралася на подвір’ї, а Марія прийшла з магазину. Алінка
Катрусе, ти? Оце так зустріч! – Олег підійшов до сусіднього столика в кафе, щоб привітатися з жінкою, з якою вони не бачилися майже 20 років. – Тепер я Катерина Іванівна. І не розумію, чому ти так радієш нашій зустрічі, після всього, що ти зробив? – спокійно допиваючи свою каву, відповіла Катерина. – Катрусю, облиш, це ж коли було? Я і справді дуже радий тебе бачити! Не дочекавшись запрошення, Олег підсів за столик до молодої жінки, і з цього моменту почалася друга серія їхніх стосунків
Життєві історії 0
– Катрусе, ти? Оце так зустріч! – Олег підійшов до сусіднього столика в кафе, щоб привітатися з жінкою, з якою вони не бачилися майже 20 років. – Тепер
Христино, навіщо тобі стільки ковбаси? – питає чоловік у дружини, яка у свій продуктовий візочок поставила кілька видів не дешевої ковбаси. – Що ти задумала? Дружина лише посміхнулася, і сказала, що він зрозуміє пізніше, тому поки-що нехай просто довіриться їй. Максим, який знав, що Христина, якщо вже щось задумала, то від свого не відступиться, попрямував за нею вслід. Вони набрали повний кошик продуктів і пішли на касу
Життєві історії 0
– Христино, навіщо тобі стільки ковбаси? – питає чоловік у дружини, яка у свій продуктовий візочок поставила кілька видів не дешевої ковбаси. – Що ти задумала? Дружина лише

You cannot copy content of this page