– Скільки я тобі разів говорила, щоб ти не їла у бабусі? – стала картати шестирічну доньку Олена.
Дівчинка гралася на подвір’ї, а Марія прийшла з магазину. Алінка вирішила зайти до бабусі, і та пригостила її невеликим бутербродом з ковбасою.
– Мамо, я не хочу їсти, – стала проситися дитина, пояснюючи це тим, що вона щойно у бабусі пригостилася смачним бутербродом.
– Останній раз ти туди пішла. Я ж казала тобі, що ти маєш їсти лише вдома. Чим тебе може бабуся нагодувати? Я ж вдома для тебе смачних парових котлеток зробила, – ніяк не могла вгомонитися Олена.
Свекруху вона не любила, і сама не хотіла з нею спілкуватися, і дитину до неї пускала без особливого ентузіазму.
І хоч як не старалася бабуся, та вгодити невістці вона не могла.
– Що це ви собі думаєте? Як ви могли нагодувати дитину дешевою ковбасою? – в хату до Марії влетіла невістка.
Марія лише хотіла все пояснити, та Олена категоричним голосом заявила, що вона не хоче, щоб її дитина їла дешеву і неякісну їжу.
Олена була впевнена, що свекруха купує найдешевші продукти, адже у неї крім її мізерної пенсії, більше нічого немає.
І це була правда. Марія народила свого сина в доволі пізньому віці, вже було їй 40 років. У них з чоловіком довго дітей не було, а коли вони вже перестали чекати і змирилися, на світ з’явився маленький Михайлик.
Не встигла Марія порадіти їхньому з чоловіком батьківському щастю, як до них біда прийшла – не стало чоловіка раптово, і тепер їй одній довелося синочка піднімати.
Михайло виріс гарним хлопцем, не завдавав матері клопоту і зайвих проблем. Завжди був послушним і люблячим.
Все змінилося тоді, як син одружився і невістку додому привів. У Олени виявився характер, що називається, з перцем. Жити у їхній старій халабуді, як вона називала їхню хату, невістка не хотіла. Тому відразу відправила чоловіка на заробітки.
А поки той за кордоном гроші на будинок заробляв, Олена жила у своїх батьків, щоб менше з свекрухою бачитися.
Михайло дуже стрався, і вже за кілька років звів для них будинок. Тоді Олена до нього і переїхала. Михайло хотів, щоб і мама жила з ними, адже будинок великий, всім місця вистачило б, та Олена категорично відмовилася, щоб свекруха з ними жила.
– Синку, мені і в своїй хаті добре. Чого я вам буду заважати? – заспокоювала Михайла мама, бо не хотіла, щоб у сина через неї в сім’ї проблеми були.
Онучку свою, Алінку, Марія дуже любила, але невістка не дозволяла їй з нею часто бачитися і проводити час, хоч і жили вони на одному подвір’ї.
– То хоч борщику поїж, як не хочеш котлеток, – наполягала на своєму мама, благаючи дитину з’їсти чогось добренького.
Та виявилося, що у них закінчилася сметана, і вона побігла в місцевий магазин, що був неподалік.
Коли розраховувалася за покупку, продавчиня сказала, що їхня мама щойно була в магазині, купила два шматочки ковбаси – одну найдешевшу, а іншу – найдорожчу.
Дорогу бабуся з собою забрала, а дешеву забула. Продавчиня передала Олені пакет, де була ковбаса і чек, з якого вона зрозуміла, що ковбаса, якою пригощала бабуся її дитину, і справді не дешева – за неповних 300 грам була ціна 90 гривень.
По дорозі додому невістку стало мучити сумління. Вона, нарешті, зрозуміла, що дуже несправедливо ставиться до свекрухи, адже та, по суті, нічого поганого їй не зробила. Он, старенька, за останні гроші купила якісної ковбаси, щоб пригостити онучку.
– Алінко, ось тобі котлетки, піди, пригости бабусю, – сказала Олена.
Дівчинка зраділа:
– Тоді давай більше, я складу бабусі компанію, – каже.
Коли Михайло повернувся додому, Олена сама запропонувала йому забрати матір до них до хати.
– Може, Алінка краще їстиме, якщо їй складатиме компанію улюблена бабуся, – пояснила вона чоловікові. Та насправді їй вперше в житті захотілося зробити для свекрухи щось добре, адже ця жінка вже в такому віці, що її потрібно балувати паровими котлетками.
А гроші у них є, їх заробляє син Марії, який неабияк радів такому неочікуваному повороту у їхніх стосунках.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.