op
— Ну що, доню, ось і здійснилося! Це твоя незалежність! — Світлана Іванівна театрально повела рукою, окреслюючи великий, гулкий простір, просочений гострим запахом нової будівельної суміші та пилу.
Софія звернула з асфальтованого шосе на вибоїсту ґрунтову доріжку, яка вела до заміського будинку свекрів. Автомобіль ритмічно підстрибував на купинах, а в повітрі, що наповнювало салон, відчувався п’янкий
Олена стояла біля мийки, виконуючи післяобідній ритуал. Вода шуміла, маскуючи тихі звуки квартири, які зазвичай нагадували про її безперервний обов’язок. Вона механічно терла тарілку, відчуваючи, як тепла вода
Жанна стояла на вокзалі з валізою, важкою не стільки від речей, як від прожитих років. Десять років у Франції — десять років самотності, без свого дому, без чоловіка,
Михайло був звичайним хлопцем із простої сім’ї. Ходив у школу, пас корови, допомагав батькам у полі, не мав ні грошей, ні якихось особливих талантів, хіба руки золоті та
Сергій їхав вузькою вулицею великого міста. Йому було важко дихати. У голові крутилася одна фраза, мов заїжджена платівка: “Боже, що я наробив?.. Як я так зміг із татом
Збудувати щасливе життя — це як спекти ідеальний торт. Потрібен час, точні пропорції, вміння витримати жар і, головне, незламна віра в рецепт. Дмитро ж вирішив, що наш «торт»
— Ой, дівчино, даремно ти його чекаєш, — тітка Олена скрушно похитала головою. — Не одружиться він. А якщо й одружиться, то намучишся. Як літо настане, понаїдуть міські
— Олю, я все придумав! Голос Романа, що пролунав із передпокою, був настільки заряджений ентузіазмом і хлоп’ячою радістю, що Ольга, яка помішувала в сковороді італійську пасту з овочами,
— Мам, тобі ще пирога покласти? Голос Анастасії був м’яким і спокійним, як теплого, золотавого кольору світло, що заливало їх невелику, але затишну кухню. За вікном уже згущувалися