op
В автобусі з Рима до Львова Мирося майже не спала. Сиділа біля вікна, дивилася, як за склом миготять чужі поля, чужі міста, і стискала в кишені плаща важкий
— Квартиру я переписала на Іринку, — спокійно сказала свекруха і простягнула мені порожню трилітрову банку з-під квашених огірків. — Сполосни, будь ласкава, бо в мене пальці крутить
— Збирай свої манатки і їдь у село, бо сюди переїжджає моя донька з онуками! — сказала свекруха так буденно, ніби просто просила передати сіль. Вона навіть погляду
— Ти дійсно вважаєш, що після п’ятнадцяти років спільного життя жінка має піти з однією валізою просто тому, що тобі захотілося свята? — Надія дивилася просто у вічі
— Тобі стільки картоплі на двох забагато буде, а в людей діти ростуть, їм потрібніше, — сказала свекруха і рішуче відсунула ногою повний мішок. Соломія стояла посеред городу
— Мамо, а де ти плануєш зимувати, якщо свою квартиру віддала чужим людям на цілий рік? — Як де? У вас. У вас же три кімнати, місця всім
Холодний листопадовий вітер пробирав до самих кісток, змішуючи дрібний дощ із першим мокрим снігом. Марина стояла біля відчиненого капота своєї автівки й з усієї сили кусала губи, щоб
— Я сина не для того на ноги ставила, щоб ти його кислим капусняком годувала! Катерина Василівна дзвінко опустила горнятко на стіл і випростала спину. Вона сиділа на
— Нормального борщу хочу, на свинячих реберцях, а не цих твоїх овочів. Ярослав сидів на краєчку м’якого куточка, розстебнувши верхній гудзик робочої сорочки. Втома за день давалася взнаки,