op
— Сім’я мого сина — це насамперед я, його батько і рідна сестра, а ти тут тільки тимчасова людина, доки ми не вирішимо інакше. Ці слова свекруха сказала
— Свою хату я віддала молодшій доньці, бо їй потрібніше, а доживати віку буду в тебе, синку, — спокійно сказала свекруха, переступаючи поріг із великою дорожньою валізою. Я
— Ти тільки не вигадуй тепер, що ми сім’я, і не перекладай це на мене, — сказав Тарас і спокійно відсунув чашку з чаєм. Надія сиділа навпроти і
— Я двадцять років мовчала не тому, що не маю серця, а тому, що берегла твій спокій, синку, — тихо, але дуже виразно мовила Ярослава Дмитрівна, дивлячись прямо
Ресторан у центрі столиці був із тих, де офіціанти рухаються безшумно, мов тіні, а світло приглушене так, аби приховати втому на обличчях заможних гостей. Людмила сиділа біля панорамного
— Знову борщ? Насте, це не серйозно, я їсти хочу. Я думав, ти хоч котлет насмажиш, ти ж весь день вдома сидиш. Тарас відсунув тарілку з гарячою червоною
— Мамо, ми з Наталкою розлучаємося, і я прошу тебе до нас не лізти, ми самі все вирішили, — сказав Тарас по слухавці так просто й сухо, наче
— Якщо ти ще хоч раз наблизишся до моїх дітей, я викличу поліцію і напишу заяву, що ти їх переслідуєш! Ось такі слова я почула від колишньої невістки
— Мамо, невже тобі важко побути з онуком хоча б кілька годин на день? — невістка стояла на порозі, стискаючи ручку дитячого візка, а в її очах бриніли