Не хвилюйся, доню. Усе влаштуємо. У мене є хата. Продамо її, докладемо до твоїх грошей, і купим двокімнатну квартиру. Будемо жити разом. Втрьох, – заспокоювала Марія свою доньку, коли та повідомила, що з чоловіком вони розлучилися і їй ніде жити. Так і зробили – хату продали, квартиру купили та стали жити всі разом. Та дуже швидко Олена зустріла Олега і він покликав заміж її, але житла в нього немає
Кожен куточок цієї старенької хати зберігав давні спогади, що не піддаються часу, – тут Марія виростила свою доньку, переживала молодість, сміялася і плакала. Та з моменту, як Олена
Орися про зраду дізналася несподівано. Ні, їй не чужі люди це донесли, про це їй розповів сам її чоловік. Кирило все розказував, як було, а Орися сиділа і мовчки слухала його. Колись, коли вона була молодою, вона б розвернулася і пішла б, а зараз розуміла, що потрібно пробачити – пробачити заради дитини, заради сім’ї. І все наче добре у них було, стали жити ще краще ніж раніше, а потім про все дізналася рідня
Якби Орисі хтось колись сказав, що вона залишиться з чоловіком після зради, вона б ніколи в житті в це не повірила б. Ніколи. А сьогодні. Вона миє підлогу,
Того дня мати чоловіка повернулася з магазину, вона купувала продукти, адже в холодильнику зовсім пусто було. Коли вона зайшла на кухню, я взялася їй допомагати розбирати речі. Відразу за нами зайшов мій свекор, відкрив сумку, дістав шампунь і відразу мені дав: – Тримай, Антоніно, це тобі. Я була здивована, а свекруха розсердилася дуже
Ось тепер стою біля дзеркала, тримаючи в руках шампунь “для тонкого волосся”, і думаю: це я така нерозумна, чи це доля у мене така? Бо щось у моєму
Слухай, синку, що ж ми будемо з нею робити? Вона ж зовсім змінилася. Лежить цілими днями і нічого не робить. А за що її до фахівців маємо везти? – Марія якось підслухала розмову свого чоловіка з сином. Вона засмутилася, бо 15 років, коли працювала за кордоном, гроші усі віддавала сім’ї. З Португалії привезла для себе лише купу призначень і рекомендацій від фахівців, адже хоч мала лише 50 років, але давно вже не було сил. Сподівалася, що вдома рідні підтримають її, а вийшло так, що тепер залишилася тут нікому не потрібною
Марія сірими очима, повними порожнечі, дивилася через брудне вікно автобуса, як світ живе собі своїм життям, поряд так багато людей, які навіть не помічають її смутку. Це був
Був ранок, субота. Наталя прибирала, відкрила шафу і в речах свого чоловіка, серед його футболок, побачила парфуми. Вони були нові та дорогі, видно було, що ніхто ще не користувався ними. Жінка дуже здивувалася, бо її день народження минув, свекруха не користується парфумами, а для тещі чоловік ніколи б не купив би таких дорогих. Тоді що вони тут роблять? Павло ще довго щось розповідав, виправдовувався і дружина забула про цей випадок скоро. Рівно до того дня, коли Наталя в кишені чоловіка знайшла шматок дивного документа
Якби не спека і запашний аромат лаванди, який лінивим серпанком завис у квартирі, Наталя б не полізла до шафи з речами Павла. А якби не полізла — можливо,
Коли ми з Оленою одружилися, у неї був син від першого шлюбу. Спочатку все добре було і мене все влаштовувало, а потім дружина сказала, що ми чекаємо дитину і все змінилося швидко. Якось я купив дитячий велосипед, який надовго забрав спокій в нашій родині
Коли я вперше побачив Олену, вона стояла біля кавомашини в офісі, наче героїня з фільму успішної жінки. Я зустрів Олену, коли їй було тридцять п’ять. Вона вже була
Мама в стаціонарі була, а Вікторія вже про спадщину думала, подумки ділила квартиру. – Віко, а чи не рано ти мамі про це говориш? – не розумів дружини Олег, – зазвичай потрібно підтримати рідну людину. – Їй уже все одно! А Алісі з двома дітьми жити ніде. Ти про них подумай краще, – відповіла Вікторія і стала шукати телефон нотаріуса, щоб якнайшвидше оформити все, бо знала, що ще є один спадкоємець
Коли липневе сонце гріло асфальт, а з-за вікна долинав сміх сусідської дітвори, Олена Петрівна тихо рахувала дні. Не до пенсії, не до свят — до чогось набагато вагомішого.
Син з невісткою по черзі щодня бігають до мене. – Мамо, Олег навіть не подзвонив мені в обідню перерву, як зазвичай, – якось стала скаржитися мені на мого сина невістка. Я Мар’яні завжди годила, постійно підбирала слова, але цього разу вирішила, що маю їй правду сказати, бо вона мене дуже втомила
Мій старенький годинник на стіні повільно рахує хвилини. Десята вечора вже. Знову. Я сиджу на кухні, заварила собі улюбленого чаю і дивлюся у вікно. За ним — нічний
Нещодавно в нашому місті з’явився колишній чоловік моєї дружини, він в Європі десь був. Тамара колись з ним важко розлучалася, він залишив її і до іншої пішов. Дружина просила його залишитися з ними, але він не слухав її, а з тією пані подався за кордон. Я виховував їх сина, як рідну дитину, а тепер він приїхав і вони обоє тягнуться за ним
Я зі своєю дружиною Тамарою живемо в шлюбі вже майже 7 років. Спільних дітей у нас, на жаль, поки немає, хоча я сподіваюся, що скоро таки станемо батьками
На сімейній нараді ми всі разом вирішили, що продамо свою квартиру з чоловіком, плюс мамине житло і купимо велику трикімнатну квартиру, а маму мою до себе жити заберемо. Так і зробили. Зразу раділи усі, усім добре було, але коли мама вийшла на пенсію, все змінилося дуже
Почну з того, що відтоді, як я вийшла заміж, пройшло вже чимало часу. З Павлом живемо ми разом ось, як 22 роки. Я зустріла свого майбутнього чоловіка, коли

You cannot copy content of this page