Син закінчив розмову по телефону, але зв’язок на мобільному не перервав і Тетяна Володимирівна випадково все почула: – Ну що, вона повірила? – запитала невістка Аліна. – Та ніби так … – невпевнено відповів син, – щось не дуже гарно маму обманювати, але тягнутися туди не хочу, втомився і так, краще вдома відлежуся, кінофільм подивлюся. Тетяна Володимирівна зі сльозами на очах поклала слухавку мобільного. Від єдиного сина вона такого не очікувала
– Коли їй від мене нічого не потрібно було, так ця вискочка об мене ноги витирала! – розповідає сімдесятирічна Тетяна Володимирівна, – а як бiда прийшла, так швидко щось поміняла ставлення! За матеріалами
Єдиний син Тетяни Володимирівни і її чоловіка Леоніда Костянтиновича, Славік одружився рано – не попрацювавши й року після закінчення будівельного інституту. Вибір його впав на дівчину однокласницю, Аліну.
Симпатична дівчина, але зі своїми тарганами в голові. Про таких кажуть – в голові свій егоїстик живе. Не важливо, хто допоміг, навіщо допоміг, важливо тільки те, щоб у самій все було добре, а вже за чий рахунок це «добре» їй абсолютно по барабану.
Леонід Костянтинович в той час займав високу інженерну посаду в будівельній фірмі, яка займалася будівництвом магістральних газопроводів в різних регіонах.
Про такого, як він, можна було сказати: «порекомендував такого-то працівника, за протекцією». Син же його не відрізнявся особливим завзяттям до навчання і закінчив свій ВНЗ аби як, на трояки …
Як Славік сам говорив: «головне що диплом отримав, а решту дурниця». Тому за протекцією турботливого батька він і був влаштований в цю фірму спочатку просто фахівцем, а через рік, коли одружився, батько поклопотався, щоб перевели на провідного з підняттям окладу: «Сімейний побут зажадає більше витрат».
Аліна, дружина Славіка, до весілля, як не дивно, взагалі цілий рік не працювала – все шукала грошову посаду.
До її превеликого везіння, відразу після інституту вона переїхала жити до Славіка в знімну квартиру – його тодішня зарплата фахівця дозволяла знімати непогану однушку, та ще й біля метро.
Коли вони одружилися, батько Славіка серйозно задумався: «А дружина твоя, чого не працює?». І з доброї душі посприяв її працевлаштуванню в договірний відділ фахівцем – там в основному жінки працювали, робота копітка і відповідальна, але вникнути можна.
Йшов час. Славік з Аліною пропрацювавши кілька років після весілля зважилися на іпотеку: «Набридло вже в зніманні жити! За останні два роки нас вже три рази попросили з’їхати – господарям закортіло … ».
Взяли двокімнатну – перший внесок внесли, решта помісячно виплачувати. Трудові відносини на роботі здавалися стабільними і навіть п’ятнадцятирічний термін виплати кредиту не порушив ніяк їх спокій.
Тим більше мати Славіка, Тетяна Володимирівна, зі своїх особистих заощаджень оплатила майже половину початкового внеску, та ще й так на руки дала невістці кілька тисяч: «На чорний день тобі, Аліна, хіба мало що, щоб сплатити не прострочили».
На що та посміхнулася, але все ж гроші взяла: «Спасибі звичайно тітко Таню, але ми зі Славіком працюємо – самі знаєте … Такі питання можемо і самостійно вирішувати».
– У відпустку їдемо в Таїланд !, – ледь свекруха вийшла за двері, Аліна крикнула з передпокою чоловікові, – гроші твоя мама дала, типу на чорний день. Ха-ха-ха … який може бути ще чорний день !? А відпочити в гарному готелі кілька днів, поки її «чорний день» не настав – це можна …
Чоловік тоді тільки розвів плечима: «Ну їдемо, так їдемо, на роботі адже все нормально, поки зарплата на картку капає, а ці гроші на путівку пустимо».
З’їздили, відпочили – профукали ті гроші одним словом на шикарний готель на першій лінії і дорогу вuпивку в пляжних барах. До заощаджень вони ніколи не прагнули – ні Славік, ні його дружина …
В той же нещасливий рік на Тетяну Володимирівну нещастя обрушилося, та яке! Відійшов її єдиний улюблений і турботливий чоловік – Леонід Костянтинович …
Відповідальні у нього обов’язки були дуже, а він після пенсійного віку вже як 7 років не йшов.
Xoвaли тоді майже всією фірмою – шанованою був людиною. Як тоді плaкала біля могuли Тетяни Володимирівна ридма. А син стояв поруч і не розумів, чого йому більше переживати – що батько відійшов або, що на роботі більше немає його протекції. Аліна то, до речі, взагалі не з’явилася, відмовку придумала …
Тут вже після такої події сумного і у Тетяни Володимирівни здоров’я похитнулося від неpвів – сеpце турбує і з шлунком проблеми почалися – як не поїсть: «Чи не paк чи, обстежитися треба». Раніше її чоловік весь час якщо закортить відвозив в поліклініку, а зараз на кого сподіватися?
У поліклініці ще прийом призначили на наступний місяць. Тетяна Володимирівна знову синові набирає до призначеного терміну, а в цей раз він і каже: «Не можу, мамо, мені в цей день на роботі затриматися треба! План горить!».
Розмову по телефону закінчив, але зв’язок на мобільнику мабуть не перервав і в телефоні Тетяни Володимирівни чутно все, що триває в квартирі сина:
– Ну що, вона повірила? – запитала Аліна.
– Та ніби як … – невпевнено відповів син, – що-то не дуже гарно так обманювати, але тягнутися туди не хочу, втомився і так, краще вдома відлежуся, кінофільм подивлюся …
– Та чого до неї тягнутися, – підтримала Славіка дружина, – у самої напевно гроші є, а вона тебе турбує, не розуміє, що ми працюємо, втомлюємося! Самі про себе дбаємо, нам ніхто не допомагає! Дійде сама до поліклініки, здорова ж на вигляд начебто …
Тетяна Володимирівна зі сльозами на очах поклала трубку мобільного: «Ніхто вам не допомагає … Хто ж вас на цю роботу влаштовував? .. Забули мабуть …»
Гроші у неї були, але на ощадкнижці, а частина з них припасені, і зайвий раз вона їх чіпати не хотіла, та й нема кого ж просити – доглядальницю ж наймати, чи що, щоб в поліклініку сходити. Сама попленталася.
А з сином і невісткою більше не спілкувалася вона – вони їй так і не дзвонили, а сама Тетяна Володимирівна тоді так образилася, що і не хотіла їх «турбувати» зайвий раз.
Тільки от самі вони її потривожили, рівно через рік. На фірмі, де вони працювали, оптимізація пішла, як раз криза коли грянула. А так як ні Славік, ні Аліна в професійному плані не представляли собою цінність, то викuнули їх в першу чергу.
Замовити слово то більше нікому було. Отримали вони всі посібні, а роботу не знайшли. Тут і з банку дзвонити почали: «Коли платити будемо?».
Славік знайшов якусь непоказну роботу фахівцем по внесенню даних в якомусь бюро – сидить весь день і інформацію вносить весь день в комп’ютер – очі псує, а зарплата невелика. Ну ніяк її не вистачає.
Поїхав він тоді до матері, грошей зайняти. Тетяна Володимирівна тоді його вислухала, і каже: «Нехай дружина твоя приїде, я подивлюся.»
Приїхала вона розфуфирена, і майже з порога заявила: «Нам би 50 тисяч, через три місяці віддамо. Славік сказав, щоб я їх у вас взяла». Тетяна Володимирівна подивилася прямо їй в очі і сказала: «Так ви ж начебто самі про себе дбаєте. Вам, наскільки я знаю, ніхто не допомагає!».
Невістка не зрозуміла натяку, хмикнула, розвернулася і пішла геть … А рівно через три дні прибігла знову, але вже зовсім інша – мила, люб’язна. Виявилося, що повістка прийшла в суд про стягнення прострочення за іпотеку.
Ось і поміняла своє ставлення невдячна невістка: «Вибачте Тетяна Володимирівна, що не допомагали Вам тоді з поліклінікою, і здоров’ям Ваших не цікавилися. Не праві ми були і я, і ваш син. Надалі такого не повториться»
Тетяна Володимирівна тоді допомогла грошима – з ощадкнижки зняла велику частину від того, що у неї там було. Син рідний все-таки. Аліна влаштувалася діловодом в якусь контору. Прострочення закрили.
Живуть зараз скромно – грошей особливо ні на що не вистачає, тільки кредит платити. Зате до свекрухи ставлення поміняли – дзвонять, цікавляться як здоров’я, приїжджають допомагати. Ось так життя їх навчило …
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
