fbpx
Життєві історії
Син закінчив розмову по телефону, але зв’язок на мобільному не перервав і Тетяна Володимирівна випадково все почула: – Ну що, вона повірила? – запитала невістка Аліна. – Та ніби так … – невпевнено відповів син, – щось не дуже гарно маму обманювати, але тягнутися туди не хочу, втомився і так, краще вдома відлежуся, кінофільм подивлюся. Тетяна Володимирівна зі сльозами на очах поклала слухавку мобільного. Від єдиного сина вона такого не очікувала

Син закінчив розмову по телефону, але зв’язок на мобільному не перервав і Тетяна Володимирівна випадково все почула: – Ну що, вона повірила? – запитала невістка Аліна. – Та ніби так … – невпевнено відповів син, – щось не дуже гарно маму обманювати, але тягнутися туди не хочу, втомився і так, краще вдома відлежуся, кінофільм подивлюся. Тетяна Володимирівна зі сльозами на очах поклала слухавку мобільного. Від єдиного сина вона такого не очікувала

– Коли їй від мене нічого не потрібно було, так ця вискочка об мене ноги витирала! – розповідає сімдесятирічна Тетяна Володимирівна, – а як бiда прийшла, так швидко щось поміняла ставлення! За матеріалами

Єдиний син Тетяни Володимирівни і її чоловіка Леоніда Костянтиновича, Славік одружився рано – не попрацювавши й року після закінчення будівельного інституту. Вибір його впав на дівчину однокласницю, Аліну.

Симпатична дівчина, але зі своїми тарганами в голові. Про таких кажуть – в голові свій егоїстик живе. Не важливо, хто допоміг, навіщо допоміг, важливо тільки те, щоб у самій все було добре, а вже за чий рахунок це «добре» їй абсолютно по барабану.

Леонід Костянтинович в той час займав високу інженерну посаду в будівельній фірмі, яка займалася будівництвом магістральних газопроводів в різних регіонах.

Про такого, як він, можна було сказати: «порекомендував такого-то працівника, за протекцією». Син же його не відрізнявся особливим завзяттям до навчання і закінчив свій ВНЗ аби як, на трояки …

Як Славік сам говорив: «головне що диплом отримав, а решту дурниця». Тому за протекцією турботливого батька він і був влаштований в цю фірму спочатку просто фахівцем, а через рік, коли одружився, батько поклопотався, щоб перевели на провідного з підняттям окладу: «Сімейний побут зажадає більше витрат».

Аліна, дружина Славіка, до весілля, як не дивно, взагалі цілий рік не працювала – все шукала грошову посаду.

До її превеликого везіння, відразу після інституту вона переїхала жити до Славіка в знімну квартиру – його тодішня зарплата фахівця дозволяла знімати непогану однушку, та ще й біля метро.

Коли вони одружилися, батько Славіка серйозно задумався: «А дружина твоя, чого не працює?». І з доброї душі посприяв її працевлаштуванню в договірний відділ фахівцем – там в основному жінки працювали, робота копітка і відповідальна, але вникнути можна.

Йшов час. Славік з Аліною пропрацювавши кілька років після весілля зважилися на іпотеку: «Набридло вже в зніманні жити! За останні два роки нас вже три рази попросили з’їхати – господарям закортіло … ».

Взяли двокімнатну – перший внесок внесли, решта помісячно виплачувати. Трудові відносини на роботі здавалися стабільними і навіть п’ятнадцятирічний термін виплати кредиту не порушив ніяк їх спокій.

Тим більше мати Славіка, Тетяна Володимирівна, зі своїх особистих заощаджень оплатила майже половину початкового внеску, та ще й так на руки дала невістці кілька тисяч: «На чорний день тобі, Аліна, хіба мало що, щоб сплатити не прострочили».

На що та посміхнулася, але все ж гроші взяла: «Спасибі звичайно тітко Таню, але ми зі Славіком працюємо – самі знаєте … Такі питання можемо і самостійно вирішувати».

– У відпустку їдемо в Таїланд !, – ледь свекруха вийшла за двері, Аліна крикнула з передпокою чоловікові, – гроші твоя мама дала, типу на чорний день. Ха-ха-ха … який може бути ще чорний день !? А відпочити в гарному готелі кілька днів, поки її «чорний день» не настав – це можна …

Чоловік тоді тільки розвів плечима: «Ну їдемо, так їдемо, на роботі адже все нормально, поки зарплата на картку капає, а ці гроші на путівку пустимо».

З’їздили, відпочили – профукали ті гроші одним словом на шикарний готель на першій лінії і дорогу вuпивку в пляжних барах. До заощаджень вони ніколи не прагнули – ні Славік, ні його дружина …

В той же нещасливий рік на Тетяну Володимирівну нещастя обрушилося, та яке! Відійшов її єдиний улюблений і турботливий чоловік – Леонід Костянтинович …

Відповідальні у нього обов’язки були дуже, а він після пенсійного віку вже як 7 років не йшов.

Xoвaли тоді майже всією фірмою – шанованою був людиною. Як тоді плaкала біля могuли Тетяни Володимирівна ридма. А син стояв поруч і не розумів, чого йому більше переживати – що батько відійшов або, що на роботі більше немає його протекції. Аліна то, до речі, взагалі не з’явилася, відмовку придумала …

Тут вже після такої події сумного і у Тетяни Володимирівни здоров’я похитнулося від неpвів – сеpце турбує і з шлунком проблеми почалися – як не поїсть: «Чи не paк чи, обстежитися треба». Раніше її чоловік весь час якщо закортить відвозив в поліклініку, а зараз на кого сподіватися?

У поліклініці ще прийом призначили на наступний місяць. Тетяна Володимирівна знову синові набирає до призначеного терміну, а в цей раз він і каже: «Не можу, мамо, мені в цей день на роботі затриматися треба! План горить!».

Розмову по телефону закінчив, але зв’язок на мобільнику мабуть не перервав і в телефоні Тетяни Володимирівни чутно все, що триває в квартирі сина:

– Ну що, вона повірила? – запитала Аліна.

– Та ніби як … – невпевнено відповів син, – що-то не дуже гарно так обманювати, але тягнутися туди не хочу, втомився і так, краще вдома відлежуся, кінофільм подивлюся …

– Та чого до неї тягнутися, – підтримала Славіка дружина, – у самої напевно гроші є, а вона тебе турбує, не розуміє, що ми працюємо, втомлюємося! Самі про себе дбаємо, нам ніхто не допомагає! Дійде сама до поліклініки, здорова ж на вигляд начебто …

Тетяна Володимирівна зі сльозами на очах поклала трубку мобільного: «Ніхто вам не допомагає … Хто ж вас на цю роботу влаштовував? .. Забули мабуть …»

Гроші у неї були, але на ощадкнижці, а частина з них припасені, і зайвий раз вона їх чіпати не хотіла, та й нема кого ж просити –  доглядальницю ж наймати, чи що, щоб в поліклініку сходити. Сама попленталася.

А з сином і невісткою більше не спілкувалася вона – вони їй так і не дзвонили, а сама Тетяна Володимирівна тоді так образилася, що і не хотіла їх «турбувати» зайвий раз.

Тільки от самі вони її потривожили, рівно через рік. На фірмі, де вони працювали, оптимізація пішла, як раз криза коли грянула. А так як ні Славік, ні Аліна в професійному плані не представляли собою цінність, то викuнули їх в першу чергу.

Замовити слово то більше нікому було. Отримали вони всі посібні, а роботу не знайшли. Тут і з банку дзвонити почали: «Коли платити будемо?».

Славік знайшов якусь непоказну роботу фахівцем по внесенню даних в якомусь бюро – сидить весь день і інформацію вносить весь день в комп’ютер – очі псує, а зарплата невелика. Ну ніяк її не вистачає.

Поїхав він тоді до матері, грошей зайняти. Тетяна Володимирівна тоді його вислухала, і каже: «Нехай дружина твоя приїде, я подивлюся.»

Приїхала вона розфуфирена, і майже з порога заявила: «Нам би 50 тисяч, через три місяці віддамо. Славік сказав, щоб я їх у вас взяла». Тетяна Володимирівна подивилася прямо їй в очі і сказала: «Так ви ж начебто самі про себе дбаєте. Вам, наскільки я знаю, ніхто не допомагає!».

Невістка не зрозуміла натяку, хмикнула, розвернулася і пішла геть … А рівно через три дні прибігла знову, але вже зовсім інша – мила, люб’язна. Виявилося, що повістка прийшла в суд про стягнення прострочення за іпотеку.

Ось і поміняла своє ставлення невдячна невістка: «Вибачте Тетяна Володимирівна, що не допомагали Вам тоді з поліклінікою, і здоров’ям Ваших не цікавилися. Не праві ми були і я, і ваш син. Надалі такого не повториться»

Тетяна Володимирівна тоді допомогла грошима – з ощадкнижки зняла велику частину від того, що у неї там було. Син рідний все-таки. Аліна влаштувалася діловодом в якусь контору. Прострочення закрили.

Живуть зараз скромно – грошей особливо ні на що не вистачає, тільки кредит платити. Зате до свекрухи ставлення поміняли – дзвонять, цікавляться як здоров’я, приїжджають допомагати. Ось так життя їх навчило …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook