Ми з чоловіком ніколи не жили в розкошах, тому знаємо ціну кожній копійці. Намагаємося берегти те, що у нас є, бо ж ми вже пенсіонери, і нове купити ми точно не зможемо.
Дітей у нас двоє: син, 38 років, і 34-річна донька. Маємо двох внуків від сина, і одну внучку від доньки.
І дітей, і внуків своїх ми дуже любимо, от тільки особливо дати їм не маємо що. Пенсія у нас мінімальна, самим ледь на оплату комуналки і на продукти вистачає.
А діти нам не тільки не допомагають, а ще й картають, що ми їм нічого не дали.
Донька моя ще з підліткового віку вважала нас поганими батьками, бо через те, що у нас нема грошей, вона не мала змоги модно одягатися.
А коли вона заміж надумала виходити (наречений був з багатої сім’ї), донька сказала, що їй соромно приводити майбутнього чоловіка і його батьків до нас додому, тому сватання ми робили в місцевому кафе.
Нам було прикро це чути, бо ми хоч і жили бідно, але гідно – ні в кого нічого не просили, жили так, як могли.
Донька вийшла заміж, свати їм відразу квартиру двокімнатну подарували. Сваха моя купу років в Іспанії на заробітках, то ж вони могли дозволити собі так розщедритися.
– Ви хоч би про людське око допомогли ремонт робити, чи меблі б якісь купили, – картала нас донька.
Щоб таке зробити, нам довелося б хіба позику в банку брати, а я страх як боюсь кредитів, ніколи їх не брала.
Сваха за свої гроші зробила і ремонт, і меблі купила. Моя донька раділа, бо тепер у неї було майже все, про що вона мріяла.
До мене вона все рідше приходила, і навіть не телефонувала. Як я її наберу, так скаже два слова, а щоб сама вона цікавилася нашим з чоловіком життям – так ні.
Син мій теж має в душі на нас образу, що ми йому нічого не дали, і він з дружиною досі живе в орендованій квартирі. Каже, що ми могли, як інші батьки, давно поїхати за кордон, і обох своїх дітей житлом забезпечити.
Але син, хоч і бурчить, та все ж приходить до нас, внуків приводить.
Хлопці бігають, все розкидають, ламають. От недавно стіл мені на кухні пописали.
Я зауваження сину зробила, кажу, берегти треба. А він мені – цей мотлох давно треба викинути!
Невістка у мене – одна адекватна людина. Вона відразу зупинила чоловіка, ще й наполягла, щоб він вибачився.
Просто Оксана сирота, виросла в дитбудинку, і біду знає.
– Я би все віддала, щоб у мене були батьки, родина, то ж цінуй те, що маєш. А якщо хотів квартиру – до 38-ми років міг сам поїхати і заробити!, – сказала вона з присмаком жалю.
Видно було, що ці слова сина зачепили. Вони зібралися, і пішли. А я залишилася в своїй старій маленькій квартирі наодинці з думками.
А може, ми з чоловіком і справді неправильно жили? Може, треба було поїхати до свахи за кордон і заробити дітям на квартири?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
