fbpx

Пробачати зраду я не збиралася, тому зібрала Остапу валізи і відправила його з дому, він сам зробив свій вибір. Після цього мені здавалося, що в селі всі лише про мене і говорять, тому я вирішила, що краще буде, якщо я на якийсь час кудись поїду, поки все вляжеться. Так я стала заробітчанкою, поїхала в Іспанію на заробітки

Після 25-років щасливого, як я сама вважала, шлюбу, я дізнаюся, що у мого чоловіка з’явилася на стороні інша жінка. Жили ми в селі, і такі “цікаві” новини розлітаються у нас блискавично. Люди стали говорити про мого чоловіка, що ходить він до Ганни, і до мене невдовзі теж донеслася ця новина.

У нас в селі була дівчина, Ганна, яка трохи прилишилася, і в свої 30 років була ще незаміжньою. Знали її всі, бо вона продавала в нашому сільському магазині, і мій Остап теж часто туди заходив.

Не знаю як, але у них почалися стосунки і люди швидко це підмітили. Різниця у віці у них була 15 років. Я не могла повірити в те, що це правда, але коли я прямо спитала Ганну, вона розплакалася, а чоловік хотів спочатку викручуватися, та зрештою зізнався, що має такий грішок.

Я дуже важко це пережила, адже я була абсолютно впевнена, що у нас з чоловіком все добре. Та й Ганну я теж добре знала, завжди шкодувала її, що в неї якось так недобре особисте життя склалося. А вона відплатила мені такою монетою – вирішила чоловіка в мене забрати.

Пробачати зраду я не збиралася, тому зібрала Остапу валізи і відправила його з дому, він сам зробив свій вибір. Після цього мені здавалося, що в селі всі лише про мене і говорять, тому я вирішила, що краще буде, якщо я на якийсь час кудись поїду, поки все вляжеться. Так я стала заробітчанкою, поїхала в Іспанію на заробітки.

Час минув швидко, не встигла я оглянутися, як пролетіло 18 років. За цей час я збудувала собі величезний будинок. Шкода лише, що в ньому я тепер сама живу. Зараз мені 63 роки, і нещодавно я повернулася додому.

Свою доньку я усім забезпечувала, навіть квартиру їй гарну купила, але 5 років тому зять знайшов роботу в Канаді, спочатку сам туди поїхав, а потім і доньку мою з дітьми забрав. Думаю, що повернуться звідти вони не скоро, якщо взагалі повернуться, то ж тепер навіть не знаю, коли я ще побачу своїх дітей і внуків.

Остапа мого не стало ще 9 років тому. Він прожив з Ганною майже 10 років, у них навіть народилася дитина. Зараз хлопчику 14 років.

І ось нещодавно я йшла в магазин, і на вулиці випадково зустріла Ганну. Виглядала вона настільки недобре, що я першою підійшла до неї і привіталася. Вирішила, що нам тепер нема що ділити.

Та й, якщо чесно, за ті роки, що я була в Іспанії, і образа кудись зникла, правду кажуть, що час лікує все. Я навіть їй в якійсь мірі вдячна, бо побачила таке життя, якого не знала, і грошей заробила. В Іспанії у мене теж чоловік був.

Тому я відкинула гордість, підійшла, привіталася і запитала, що в неї сталося. Вона спочатку злякалася, бо не чекала від мене такого, а потім розплакалася. А коли трохи заспокоїлася, то розповіла, що вони з сином дуже бідно живуть, її мінімальної зарплати ні на що не вистачає.

Ганна запевняє, що давно і сама б подалася на заробітки, та сина самого не може залишити, у неї ж нікого немає з рідних, а хлопчик в такому віці, що йому догляд потрібний.

Не можу пояснити чому, але моя рука потягнулася до гаманця. Я витягла 300 євро, які мала з собою, бо хотіла обміняти на гривню, і віддала їх Ганні.

А також нагадала, що у її сина є на цьому світі рідна душа – його старша сестра, моя донька. І нехай вони рідні лише по батькові, але все ж – рідні!

Я вважаю, що зробила все правильно. І доньці моїй ця ідея сподобалася. Вона почала потрохи налагоджувати стосунки з молодшим братом – іноді йому телефонує, і каже, що як той підросте, вона чекатиме його в Канаді в гості.

Життя іноді і справді підкидає нам дуже неприємні сюрпризи, але головне залишатися в будь-якій ситуації людиною.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page