fbpx
Breaking News
Ірина на зpaди Сергія закривала oчі. Нiколи не думала, що минуле повернеться. На одній вечiрці зустріла свого колuшнього чолoвіка, алe батькам вирішила не зiзнaвaтися
Спочатку молодята жили непогано. Іван душі не чув у дружині. Коли ж наpoдuлася дівчинка, щасливішого батька не було. Вставав до Оксанки ночами, грався з нею, гyляв, бо дружина не дуже добре викoнувала матеpинські обoв’язки, дитина ніби їй заважала. Почалися свapки, уcе їй було не так. Чоловіка пpихиcтила рідна сестра, яка давно йoго кoхaла, але коли повернулася з лiкаpні, мало не знeпритoмніла від пoбaченого
– Дариночко, дoнечко, ти ж не xотіла мене вiдпускати! Хoч ти пpобач мамусю! Пpобач і пoїхали зі мнoю. – А ти, ти нас зpадила! Ти нaм ніxто. – Дiти, але ж я ж вам грoшей пpивезла. – Забиpайся, – не стеpпів Василь. – Жuли бeз тeбе і далі пpоживемо. Пoстоявши хвильку на поpозі, Аліна, не мaючи iншого виxоду, позaдкувала до двеpей
22 вepесня – Йоакима і Анни. Щo треба і чoго нe мoжна рoбити в цeй дeнь
Коли нe стaло Ліди, Борис Петрович з полегшенням зiтхнув, що більше не доведеться викликати лiкapів, провідувати хвopу дружину в лiкаpні, теpпiти вдома запах медuкaментів. Тeпер він більше часу може проводити з кoхaнкою. Та у сeлі все як на долоні і вcі про вcіх знають
Життєві історії
Сусідам солі позичиш – спокій у хаті втратиш: Надія з чоловіком Іваном переїхали в невеличке село з іншої області, але про сусідів зовсім нічого не знали. Тa ocь, щo стaлося пoтім

Надія з чоловіком Іваном переїхали в маленьке село з іншої області. Довго подружжя вагалося: чи варто міняти місце проживання? Але згодом все-таки зважилися, бо тут жили їхні родичі, тут родючі землі, та й з транспортом краще: в село прокладена залізнична колія і автобус заїжджає.

Отож, склавши свої пожитки, найнявши дві автівки, подружжя разом із сином-школярем переїхали в інше село. Ще не встигли розпакувати речі, як на порозі з’явилася сусідка.

– То будьте здорові, сусідоньки… Добре, що переїхали, не пошкодуєте. Та що ж це я вам… Ви ж ще й не обжилися… А позичте-но мені солі… До магазину далеко, а суп на вечерю вже докипає не солений…

Надія зразу ж кинулася перебирати сумку з борошном-крупами. Десь на дні знайшла сіль, всипала трохи в мішечок і дала сусідці. Та крутнулася, як підліток, і вибігла з хати. Іван тільки захитав головою:

– Ну, й дурна ти, бабо. Хто ж з хати позичає щось надвечір? Недобрі в неї очі… Ще ми матимемо з нею біди…

– Тю на тебе. Вона ж з добром прийшла…– знизала плечима Надя.

Подружжя швидко обжилося. Перевезли худобу. Та не пройшло й місяця, як в коня щось сталося з очима. Іван їздив до ветлікарів, ходив до травників, а на око в тварини щось напливало. Довелося коня здати на м’ясо, а за виручені гроші купити нового.

– Щось недобре ми починаємо, – журливо казав Іван Надії.

Читайте також: ОДНОГО РАЗУ ТОВАРИШ ПОКАЗАВ МЕНІ БIЛUЗНУ СВОЄЇ ДРУЖИНИ: ТOЙ ВИПAДОК ПОВНІСТЮ ПEРEВEРНУВ УСЕ МОЄ ЖИТТЯ

– Хіба ми одні такі, що маємо проблеми? – Не переживай, минеться.

А сусідка, як тільки станеться щось в хаті приїжджих, зразу ж прибігала і все заспокоювала:

– Та не переживайте. Подумаєш, кінь захворів – у кого не буває…

Якось родичка Надії, богомільна тітка Марина, сказала їй:

– Ти не дуже вираджуйся з тою Яриною. Її в селі не люблять, очі в неї недобрі, заздрісна вона, та й у церкві якось дивно поводиться. Люди бачили, що вона у Пасхальну і Різдвяну ніч батюшку за одяг руками хапала, коли він храм обходив з кадилом. Не дружи з нею…

Дружби Надія з сусідкою Яриною не водила, але розмовляла з нею про те-се… Надя вважала, що негоже ворогами бути, тим більше, косо дивитися на сусідів. Вона навіть допомагала небагато сусідам. Наприклад, збирали врожай картоплі, Надька сама напросилася в помічниці. На вечір Ярина запросила її до столу. Випили по чарочці горілки. Небагато, але Надія цілу ніч не могла спати, так її нудило і ніби щось трясло-підкидало.

Вона б не вірила застереженням чоловіка і тітки Марини. Якби сама якось не побачила, як сусідка сама до себе розмовляє. Ще й комусь грозила пальцем, мовляв, ти у мене побачиш.

Великий піст перед Пасхою пройшов у клопотах: хату білили, ковбаси і печена шинка пахли на весь дім. А коли Надія повиймала з печі пасочки, двері відчинила сусідка Ярина:

– Забула хліба купити в магазині. Позич, дорогенька, хоч окрайчик. Старий так зголоднів, так зголоднів…

Хоч Надія й надула губи, але відмовити старшій жінці не змогла: а може, й справді хліба не мають сусіди? А вже надвечір її сина забрала “швидка”. Апендицит. Тепер вже заплакану дружину втішав Іван: ну, зробили операцію – хіба з одним трапляється така біда. Одужає дитина. А сусідка Ярина зачастила до сусідів.

Перед Трійцею знову хліб прийшла позичати. Після цього Іван ні за що так причепився до Наді за вечерею, мовляв, суп недосолений-недоперчений, що ледь не побилися. А потім перед святом Петра і Павла сусідка постукала у двері. І знову в неї не було хліба, а на додачу ще й сірників. Добродушні сусіди не відмовили… Так тривало рік. І після кожної такої позички щось недобре коїлося у них дома. Надя дійсно стала подумувати, що Ярина робить щось не добре. Чи, може, у неї така душа недобра і заздрісна? Але тітка Марина наказала Наді нічого сусідці не позичати! А ще краще перед кожним святом запалювати в хаті свічечку з церкви, молитися і обсівати дім свяченим маком.

– Молитися треба. Щиро! А то за тими турботами не маєте коли вгору глянути і лоба перехрестити…

Related Post