Ми з чоловіком люди вже немолоді, Андрію 67 років, мені 65. Живемо ми самі, наші син та донька мають свої сім’ї і живуть окремо.
20 років тому ми продали свою трикімнатну квартиру, а купили собі однокімнатну. Справа в тому, що все життя ми жили небагато, тому забезпечити своїх дітей житлом не могли. Тому коли син одружився, а донька вийшла заміж свого житла в них не було. Ми з Андрієм тоді прийняли рішення, що продамо свою трикімнатну квартиру, щоб решту грошей віддати дітям, щоб вони і собі взяли квартири в кредит, а це їм буде перший внесок. Діти нас підтримали, так і зробили, а купили собі однокімнатну квартиру.
В селі в чоловіка, яке від нас кілометрів за 200 залишилася жити мама чоловіка, тоді вона не хотіла їхати до нас, навіть і говорити не хотіла про те, щоб покинути село.
Ми свекруху ніколи не залишали, часто з дітьми приїжджали до неї, в усьому їй допомагали, садили, пололи та копали картоплю, останні роки мама нічого не робила без нас сама. Але допомагали поки могли самі працювати.
Останнім часом чоловік занедужав, майже постійно лежить, зараз нам багато допомагають діти, адже мені важко самій. Мамі чоловіка зараз 86 років, ми іноді їздимо до неї в село, зараз вже нас туди возять наші діти, адже чоловік за рулем зам їхати не може. В матері вже ні господарства немає, ні город не обробляє, ми платимо сусідці півтори тисячі гривень в місяць і вона допомагає старенькій. В селі це гарні гроші, адже сусідка без роботи сидить, в неї двоє дітей, а це копійка для неї непогана. Ми привозимо продукти, а вона мамі їсти приготує, помиє її, води принесе. Загалом так усім добре.
Стареньку свекруху ми до себе забрати не можемо, в однокімнатній квартирі місця немає, та й не хоче вона їхати з села, навіть мову про це не вести не хоче. А ми жити в селі з чоловіком теж не можемо, там зовсім зручностей немає ніяких, та й зайвий клопіт буде для дітей наших, як ми там будемо, адже вони сюди щовихідних по черзі їздять до нас.
На усі великі свята, на Великдень, на Різдво ми усією родиною їдемо в село до мами чоловіка, але цього Різдва не вийде провідати стареньку, занедужав чоловік, не хочеться їй туди нічого привезти, адже людина похилого віку, та й Андрію не до свята, тому вирішили, що залишимося вдома. Наш сусід, який поряд з нами живе, їздить в те село на свята до родини, там в нього брат з сім’єю живе, тому я вирішила, що передам ним гостинці для мами.
Я приготувала багато страв: запекла качку, шматок м’яса, зробила салатик, нафарширувала рибку, накрутила голубців і заготувала котлети. Все розклала в пакети, підписала для сусідки, що їсти зараз, а що покласти в морозилку до свята. Ми накупили багато продуктів та фруктів, передали мамі компот. Загалом запакували мало не весь багажник сусіда, дали йому гроші на бензин.
Сусід поїхав, а я з спокійною душею сіла відпочити, адже так втомилася приготуваннями. А ввечері мене набрала молодша рідна сестра свекрухи. Була незадоволена, казала, що в мене совісті немає, що могла б провідати матір, мало того, що на чужу людину залишила стареньку, ще й на Різдво вона буде сама. Вона багато мені недоброго говорила, мене слухати навіть не стала, а відразу поклала телефон. Лише сказала, щоб мене так діти на старість гляділи, як я матір свою.
Мені так прикро на душі, що й не знаю, що робити тепер. Сумно, що сестра свекрухи зі своєю родиною і дітьми живе с тому ж селі, що мати чоловіка, але принципово нічим ніколи їй не допомагають, навіть і гості не зайдуть не провідають. А лише до мене мають постійно докори якісь. Ми ж не залишили маму саму, чим можемо допомагаємо, так усім добре і зручно. А як ще треба вчинити мені, щоб родина чоловіка була задоволена?
Фото ілюстративне.
