Ольга з чоловіком все життя прожили «панським» життям. Одружилися відразу після інституту. Вчилися спочатку в Івано-Франківську, але потім Віктора взяли в аспірантуру до Києва. Ольга довго не думала, коли перспективний одногрупник Віктор запропонував їй їхати з ним.
Весілля зіграли шикарне – обоє молодят були з заможних родин, то ж батьки не поскупилися. Зараз і Віктора уже шість років, як не має, а Ольга і досі згадує їхнє багате весілля, а вже минуло не мало, не багато, 45 років.
В Київ батьки відправили дітей теж не з порожніми руками – дві родини склалися докупи і купили однокімнатну квартиру. Так би мовити, на старті. Кар’єра Віктора швидко просувалася вгору, вже через п’ять років вони змінили свою тісну однокімнатну квартиру на простору, трикімнатну. Ольга теж непогано влаштувалася – викладала історію в одному з столичних інститутів.
Більш за все Ольга, яку всі тепер кликали Ольгою Петрівною, любила вишукані манери. Навіть коли вона просто говорила, в її словах відчувалася аристократичність. Але частенько біля цієї вишуканості манер було і зверхнє ставлення до людей, нижчих за рангом чи соціальним статусом.
Свого єдиного сина Ольга ростила теж у своєму ідеальному світі. Намагалася дати йому все найкраще. Спочатку найкращий дитячий садочок, потім – найкраща школа з найкращими викладачами, найкращі гуртки і секції, дорогий одяг і шикарні поїздки по світу. Максим став для Ольги центром її життя.
В Києві Ольга і Віктор прожили 28 років, а потім захотіли повернутися додому, в рідний Івано-Франківськ. На той час Віктору запропонували дуже хорошу посаду, то ж родина нічого не втрачала. Ольга теж відразу знайшла роботу.
Єдиною умовою переїзду, яку Ольга озвучила чоловікові, було придбання власного будинку. І не якого-небудь, а шикарного, за містом. – Нажилася я уже в квартирах, – говорила Ольга. – Тепер хочеться трохи пожити і на своїй території, щоб свіже повітря, і клумби, і сад, і альтанка.
То ж Віктор, виконуючи прохання дружини, купив триповерховий будинок на околиці Івано-Франківська. Ольга була вражена – придбаний дім перевершив усі її сподівання. Тепер майже всі її мрії здійснилися, крім одної – знайти гідну партію для Максима. Він, до речі, залишився в Києві, в їхній трикімнатній квартирі. Але часто приїжджав до них в гості.
А одного разу, коли Максим гостював у батьків, сказав, що у нього є наречена і він хоче одружуватися. Ольга аж присіла і відразу зажадала подробиць. Вона була впевнена, що обраницею сина стала якась київська дівчина, у якої батько, як мінімум, директор величезної фірми. Але син мовчав, сказав, що скоро привезе її і мама зможе особисто з нею познайомитися.
В неділю Ольга накрила в своєму стилі шикарний стіл і почала чекати гостей. Коли через вікно побачила, хто виходить з машини сина, ледь не втратила свідомість. Вона знала цю дівчину. Це Анна, донька прибиральниці Марії, яка працює разом з Ольгою.
Далі Ольга погано пам’ятає, що робила і говорила. Синові категорично сказала, що ніколи не одобрить його вибору і її благословення він не отримає.
Але Максим і не думав відступати. Відколи він зупинився машиною, щоб підвезти Анну, яка йшла по дорозі з важкими сумками, бо не встигла на останній автобус, відтоді не може її забути. Таких в Києві він не зустрічав. А те, що дівчина бідна і з багатодітної родини – не біда, разом вони досягнуть всього. Зате яка вона щира і справжня!
Щоб змусити сина одуматися, Ольга сказала, що забере у нього квартиру, але і це не подіяло. Максим з Анною розписалися і поїхали до Харкова, там хлопцю якраз запропонували гарну роботу.
Скільки чоловік не просив Ольгу схаменутися, її гордість не дозволяла переступити їй через свої принципи. Бідної невістки вона не прийме! Тому не бачила ні сина, ні невістки, ні онучок. З Максимом підтримував зв’язок лише батько.
А коли Віктора не стало, Ольга не могла знайти собі місця в їхньому просторому будинку. Не раз дивилася у вікно, як чужі діти бігають, галасують, грають в сніжки, горнуться до своїх бабусь. Скільки разів Ольга брала телефон до рук, щоб набрати сина, але натиснути заповідну кнопку не дозволяла клята гордість.
Той Святвечір Ольга святкувала одна. Зварила кутю, накрила стіл, і сіла вечеряти. Раптом за вікном прозвучала колядка, та така рідна і гарна, що Ольга аж підбігла до вікна.
Не дарма кажуть, що на Різдво трапляються дива – на вулиці колядували її найрідніші люди. Максим, Анна і онучки щиро прославляли в колядці новонародженого Христа.
Ольга дивилася на своїх дітей і лише тепер почала розуміти – жодні гроші не можуть замінити родинного тепла. А якщо діти приїхали, значить, вони все пробачили їй…
Олеся Біла.
Фото ілюстративне – znakomstwa.net.
