Ми з моїм чоловіком Олександром познайомилися в Інтернеті. Спочатку ми довго віртуально листувалися, я дізналася про нього багато цікавого, а він про мене. Олександр жив в невеликому містечку разом з батьками, я так зрозуміла, що жили вони скромно, але особисто для мене це не було перешкодою. Потім ми домовилися зустрітися, при зустрічі я лише переконалася, що Олександр мені дуже симпатизує.
Коли про наші стосунки дізналися мої батьки, вони були проти нашого спілкування, бо шукали мені більш вдалу партію, а бідний хлопець мені не рівня. Так вважала моя мати. Навіть підшукали мені жениха – сина маминої подруги тітки Катерини. Михайло був відмінним хлопцем, але він був дуже товстим. Коли вони бували у нас в гостях, він вічно щось жував.
Незважаючи на заборони батьків, я почала зустрічатися з Олександром. Кожен раз, коли я вирушала на зустріч з ним, вони закатували скандал. Вони не вірили, що у нас любов. Олександр запропонував жити разом, зняли квартиру. Я вчилася в коледжі, коханий працював вечорами в ресторані, а вдень теж навчався. Мама болісно все це сприйняла , і ми перестали спілкуватися. Батько дзвонив, цікавився, як ми поживаємо. Уже в той час він сильно хворів.
У червні минулого року ми планували розписатися і переїхати жити до батьків Олександра. У квітні мого тата не стало. Після я намагалася налагодити з матір’ю відносини. Вона була холодна і не готова до примирення. Влітку ми з Олександром поїхали. Жили ми душа в душу, я знайшла там роботу, планувала відкрити свій бізнес.
Через три роки я зрозуміла, що чекаю дитину і в першу чергу зателефонувала мамі. Хотіла її порадувати, сподівалася, що ми, як і раніше, будемо спілкуватися. Я адже весь цей час нудьгувала. Коли я подзвонила їй, вона сказала, що їй треба терміново приїхати поговорити. Я чекала її. Чоловікові поки вирішила не говорити, хотіла це повідомити так, щоб йому запам’яталося це на все життя.
Я зустріла маму, вона довго не могла почати розмову. Як виявилося, будучи в шлюбі, мама зрадила батькові, поки той перебував в тривалих відрядженнях. Народивши цього хлопчика, вона його віддала до притулку і через деякий час дізналася, що його всиновила якась сім’я. Як виявилося, усиновителями стали якраз батьки Олександра, той хлопчик виховувався в їхній родині як рідний, вони з Олександром росли разом, він вважає його братом. А виходить, це не його брат, а мій.
Тепер ця сімейна таємниця не дає мені спокою. Я не впевнена, чи розповідати про це чоловікові, адже його молодший брат і досі нічого не знає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
