Ще восени минулого року я зібрала своїх дітей і повідомила їм, що спадщина буде тому, хто переїде до мене жити.
Вважаю, що це справедливо, адже я вже не молода, мені 70 років, та й здоров’я останнім часом дуже підводить.
Чоловіка мого не стало два роки тому, а сама я з господаркою не справляюся.
Живу я в селі, маю город, 30 соток, який досі обробляю. Також тримаю корову, козу, кілька курочок і півня. Ще свиня завжди була, але останні два роки вже не маю.
З такою величезною кількістю роботи я просто не справляюся, і мої діти мали б це розуміти.
Дітей у мене двоє: син – 40 років, і дочка – 44 роки. У обох є сім’ї, живуть вони окремо.
Син як одружився, то пішов в сусіднє село в зяті, досі живе разом з батьками дружини.
А дочка з чоловіком в нашому селі собі будинок збудували, але живуть вони в іншому кінці села, трохи далеко від мене.
Як тільки чоловіка не стало, ми з дітьми домовилися, що вони будуть по черзі до мене приїжджати, адже сама я з домашньою роботою не справлялася.
Так і було до недавнього часу. Але на початку осені я занедужала, навіть в стаціонарі лікувалася, то ж зрозуміла, що тепер мені потрібно, щоб хтось з дітей постійно був поруч.
Будинок у мене великий, чоловік мій був добрим господарем, в свій час збудував півторачку, вода в домі, і всі зручності теж є.
То ж я покликала дітей до себе, і кажу, нехай вирішують, хто йде до мене жити. Наголосила, що тому і вся спадщина буде.
Першому я запропонувала сину, адже він в зятях, і ніколи господарем в чужій хаті не буде.
Син, може б, і погодився, але невістка переїжджати не хоче, їй добре біля своїх батьків.
Тоді кажу дочці, нехай бере свого чоловіка і до мене переїжджає, а свій будинок нехай дитині лишають – внучка якраз заміж вийшла, зятя до них додому привела. Якраз всім би добре було.
Але моя донька навіть чути про таке не хоче, каже, що з своєї хати нікуди не піде.
Засмутилася я не на жарт, особливо після того, як діти сказали, щоб я всю господарку продавала, дозволили мені лише курей тримати.
Кажуть, що не треба мені ні корови, ні кози, мовляв, роботи багато, а користі мало. Добре, що коли вони по молоко і по сметану домашню до мене приходять, то так не думають.
Діти мені в цьому році і город заборонили садити, сказали, що віддадуть комусь в оренду, а мені і грядок біля хати вистачить.
Оттака їхня подяка за все моє добре! Як вони не розуміють, що в роботі і є зміст мого життя.
А вони кажуть – будеш, мамо, відпочивати!
Знаю я, чому вони так говорять. Вони не за мене, вони за себе думають, бо не хочуть до мене переїжджати.
В мене тут по сусідству сирітка живе, дуже хороша дівчина. Я думаю їй запропонувати йти жити до мене, якщо мої діти відмовляються.
Дочка і син кажуть, щоб я не вигадувала, просять їх зрозуміти.
А що тут розуміти?
Хто з нас правий?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
