Ця історія про двох жінок, дуже різних, які заздрили життю одна одної. Тетяні 38 років, двоє дітей, чоловік, свекруха, квартира в кредиті. Вірі 34, теж одружена, одна дитина.
Працюють Віра і Тетяна в одній організації. І від люб’язних колег їм не вдається приховати взаємну заздрість. Кожна хотіла б жити життям іншої.
– А чого б Вірі у відпустку не поїхати на курорт, – висловлюється Таня, – живуть ні в чому не відмовляють. То шуба в неї нова, то подорож закордонна, дитина одна, боргів немає.
На резонні аргументи про те, що Тетяні нічого не заважає з’їздити, вона сумно киває на свою іпотеку і надто вже економного чоловіка.
– Наразі все витратимо, – каже вона, – а щомісячна виплата кредиту? Та й хотілося б раніше борг перед банком закрити. Та й двоє дітей у нас: то доньці чоботи треба, то синові куртку. Ми у вихідні якщо кудись і вибираємось, то до моїх батьків за місто. Або просто на свіжому повітрі пікнік влаштувати. Бензин дорогий. Я вже на морі кілька років не була. Та й частіше ми собі дозволити не можемо виїжджати. І не до шуб. Пуховик третій рік ношу. І в свята, і на роботу.
Тетяна дуже хоче жити життям Віри, носити дорогі речі, їздити відпочивати і не хвилюватися ні про що. Але чоловік наполегливо зменшує до мінімуму її витрати, збирає, рахує кожну копійку, все думає, як би більше в банк віднести, як би відкласти на майбутнє.
– Проїсти і витратити можна все, – вважає чоловік Тетяни, – справа нехитра. Хіба нам чогось не вистачає? Ось у травні поїдемо шашличок посмажимо. Ну і що, що у мам є житло, а це наше, потім здамо, приварок до пенсії буде. Ну вже ні, дітям нічого, хай своє наживуть. Зате ми в старості їх просити про допомогу не будемо.
– Життя проходить, – скаржиться Тетяна, — іпотеку виплатимо, мені вже 45 буде. І що з того, що в старості щось буде, якщо заради цього все життя собі в усьому відмовляти? Адже є кошти, можна хоч іноді щось собі дозволяти, але ні, накопичуємо. Це Віра по життю пурхає, позаздриш прямо…
– Так я краще б з іпотекою, ніж на оренді, – заздрить Тані Віра, – а в мене чоловік і мама його категорично проти кредитів на квартиру виступають. Свекруха живе в двокімнатній квартирі і я ледве вмовила чоловіка піти на знімання, щоб не жити з його мамою, яка була проти того, щоб чужим людям гроші віддавати, коли є де жити.
– Ось дочка моя старша всі роки, що заміжня живе разом з батьками чоловіка, – каже вона. – А потім все їй дістанеться, ну через мого зятя, звичайно.
Що там дістанеться сестрі чоловіка і коли, Віра не рахує, але й жити на території свекрухи не хоче: мама господиня, до неї приходять дочка із зятем та онуками.
– І слова ж не скажеш, мають же право, – каже вона, – та ми за це орендування вже стільки грошей віддали, що половину іпотечного боргу вистачило б погасити. Шуба? Купила. Бо якби я ці гроші не витратила на себе, то чоловік би віддав їх мамі чи сестрі.
І з поїздками так само. От і живемо тут і зараз. І про майбутнє не думаємо. Чоловік вважає, що мама йому квартиру залишить, а я думаю, що сестра ніколи не відмовиться від частки, та й коли це буде!
Так що промотую все від розпачу, а що буде на старість – не знаю. І чоловік вважає, що краще зараз пожити, а далі буде видно.
Потроху від чоловіка гроші на своє житло відкладати? І що то за сім’я. Мені вже легше тоді залишитися і квартиру в іпотеку взяти. На себе, а не чекати спадщину, яку ще й поділити доведеться.
Пощастило Тетяні з чоловіком, грамотно вміє грішми розпоряджатися. Квартира своя, впевненість у завтрашньому дні, з таким можна сміливо будувати майбутнє і ростити дітей.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
