fbpx
Життєві історії
Поїздка додому мені дуже не сподобалася, бо і на Святий вечір, і на Різдво я сиділа вдома сама. Старша донька з чоловіком і дітьми поїхала в закордонну поїздку, невістка образилася, що гроші я віддала не їй, а зятю на браму, тому в гості до себе і не запросила. А молодша донька з зятем сказали, що їдуть на свята до сватів, бо там їх дуже чекають

В минулому році на Різдво я поїхала додому і після цього вже майже рік не спілкуюся з своїми дітьми. А вчора донька мені зателефонувала першою, привітала з святом Миколая, запитала, чи я ще ображаюся на них. Дуже запрошувала і цього року в гості, але у мене немає ніякого бажання їхати до них.

В Італії я вже 14 років. Дивно, як швидко біжить час. Коли їхала, залишала вдома з мамою трьох дітей, молодшій, Оксані, було тоді всього 9 років. На чоловіка надії не було ніякої. Відтоді, як він втратив роботу, він просто сидів вдома, пораючись по господарству. Про те, як ростити і доводити до пуття дітей він, здається, не думав.

Довелося думати мені, я все добре зважила і наважилася податися на чужину. На той час мені було 40 років, з чоловіком, трьома дітьми і своєю мамою вони жили всі разом в невеликому будинку неподалік від районного центру. В селі роботи було мало. Чоловік працював водієм в сільраді, але його посаду скоротили, то ж залишився без роботи.

Нову шукати не поспішав. Я роботу мала, працювала секретаркою у тій же сільраді, але отримувала практично мізер. Хата наша була стара і потребувала капітального ремонту, діти підростали і кожному з них потрібно було щось дати. То ж я відразу погодилася, коли моя двоюрідна сестра покликала мене на заробітки в Італію.

Найбільше я хвилювалася за Оксанку, свою молодшу донечку, їй всього 9 було. Але мама обіцяла приглянути, та й старша, Наталка, якій на той час вже минуло 18, обіцяла дивитися за сестрою. Сину Олексію було 16, він якраз поступив в технікум.

Заради дітей я і поїхала. Сестра відразу допомогла з роботою, то ж мені не довелося поневірятися по парках і вокзалах у пошуках роботи, як це було у інших жінок. За цих довгих 14 років змінила вже безліч робіт, останні 4 роки доглядала 90-річного синьйора. Хороший він дуже, не раз я ловила себе на думці, що він ставиться до мене, як рідний батько.

То ж біля нього вона почувала себе не як на роботі, а наче вдома. Коли в минулому році я йому сказала, що хочу їхати додому на Різдво – відпустив без зайвих питань, ще й подарунків передав для її дітей і внуків. Тільки завжди попереджав мене, що вже занадто я клопочуся своєю ріднею, і питав, чи люблять мене діти так, як я їх люблю.

Довгими вечорами ми з ним сиділи і я розповідала Велеріо про те, як склалася доля моїх дітей. Старша дочка Наталка вийшла заміж дуже вдало, хлопець з багатої і заможної родини, вже двоє внуків маю. Наталці я купила квартиру. Син одружився і пішов жити до невістки. Їм я купила машину і допомогла збудувати хату.

Вдома залишилася молодша донька, яка теж вже вийшла заміж. Зять попався хороший, з золотими руками, хату так відбудували, що не впізнати. Перед святами телефонували, просили грошей дати, казали, що ворота замовили якісь дуже дорогі. Я не скупилася, все дітям відсилала, про себе ніколи не думала.

Десять років тому не стало моєї мами, а чоловік ще відразу, як я поїхала в Італію, зібрав речі і переїхав до іншої жінки. Відтоді ні про мене, ні про дітей нічого не хотів ні знати, ні чути.

Але минулорічна поїздка додому мені дуже не сподобалася, бо і на Святий вечір, і на Різдво сиділа вдома сама. Старша донька з чоловіком і дітьми поїхала в закордонну поїздку, невістка образилася, що гроші я віддала не їй, а зятю на браму, тому в гості до себе і не запросила. А молодша донька з зятем сказали, що їдуть на свята до сватів, бо там їх дуже чекають.

Такого сумного Святого Вечора в моєму житті ще не було. Повернулася в Італію я дуже засмученою і Валеріо це помітив. Заспокоював мене, казав, що все налагодиться.

З дітьми я цілий рік не говорила, не відправляла їм гроші, не відповідала на їхні дзвінки. А зараз донька мене перепросила, я вже майже забула образу, але чи варто їхати додому на Різдво – я ще не вирішила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page