Коли у Віри немає Любові…
Коли чоловік був ще дитиною , бабуся завжди казала йому , що в храмі можна знайти душевний спокій і розраду в будь – яких життєвих ситуаціях .
Коли він виріс і стало йому жити якось зовсім нестерпно , згадав бабусину пораду й пішов у найближчий храм .
Там до нього підходить жінка :
– Не так руки тримаєш !
Друга підбігає :
– Не там стоїш !
Третя бурчить :
– Не так одягнений !
Позаду дорікають :
– Неправильно хрестишся !
Потім підійшла ще одна жінка й каже йому :
– Ви б краще вийшли з храму , купили собі книжку про те , як тут слід поводитись , а потім і заходили .
Вийшов чоловік з храму , сів на лавку й гірко заплакав …
Раптом чує він голос :
– Чому ти , дитя моє , плачеш ?
Підняв він своє заплакане обличчя , побачив Христа та й каже :
– Господи ! Мене в храм не пускають !
Обійняв його Ісус і каже :
– Не плач , вони й мене , буває , до храму не пускають .
Істина в тому: Горе вам , книжники та фарисеї , лицеміри , що зачиняєте Царство Небесне перед людьми , бо ви й самі не входите , і тим , хто входить , не даєте увійти .
Євангеліє від Матвія 23:13
Р.S. : Якось довелось мені чути мудру відповідь монахині – українки , яка жила за кордоном , на питання про те чи треба мати хустку на голові , коли заходиш до храму : ” Ви тут , в Україні , часто особливу увагу приділяєте зовнішнім настановам . Насправді НАЙВАЖЛИВІШЕ – з ЯКИМ СЕРЦЕМ заходите до храму , як СПІЛКУЄТЕСЬ з Богом під час Богослужіння “.
