За ніч нападало стільки снігу, що не добратися навіть до хвіртки, давно вже так не мело. Анна пішла на вулицю розчистити доріжку, бо мала прийти поштарка, принести пенсію. Грошей небагато, Анна вирішила відразу щось відкласти на Різдво, яке вона вкотре святкуватиме сама.
Єдина донька Анни живе далеко, до матері не приїжджала вже багато років. Христина народилася, коли Анні було 40, вона вже й не сподівалася на таке щастя. Правда, щастям це було лише для неї, так як Анна була не в шлюбі. Жила біля батьків, на роботу ходила, думала, що так самотньо і зустріне старість, а тут дитина.
Щоб не осоромити перед людьми своїх батьків, Анна відправилася в сусідню область до своєї тітки, татової рідної сестри, в якої не було своїх дітей. Вона давно просила брата, щоб хтось з племінників приїхав до неї, жили б разом, а потім вона і хату б свою записала. Для Анни це була чудова нагода почати все заново.
Для людей придумали історію, що вона вдова. Так вона в тітчиному селі і прижилася. Христина росла напрочуд розумною дівчинкою, в школі вчилася добре, завжди прагнула в усьому бути першою. Часто Христина приходила додому з своєю подружкою Оксаною, яка їй стала наче сестра. Анні дуже подобалася Оксана, дівчинка теж росла без батька, з матір’ю жили бідно.
Частенько бувало – прибіжать дівчатка зі школи, і в хату до Анни, а вона їх вареничками щойно звареними нагодує, спитає, як справи, та й тішиться, що буде на старість з ким поговорити.
Але у долі був інший план. В селі був один найкращий парубок Андрій, всі дівчата мріяли стати його дружиною, а він обрав Оксану. Смуток в очах доньки Анна побачила відразу, та й характер доньки добре знала – не відступиться Христина від свого… Так і сталося – коли Оксана готувалася до весілля, Христина оголосила, що чекає від Андрія дитину.
Одружився Андрій з Христиною, а Оксана назавжди поїхала з села. Життя у молодят не дуже клеїлося, надумав Андрій їхати на заробітки. Христина тут же зібрала речі і поїхала слідом за чоловіком. Спочатку, коли вони жили в Польщі, то ще хоч раз на рік навідувалися до матері, але відколи переїхали в Америку, зв’язок практично втратився.
Христина постійно говорила матері, що їм важко на чужині, грошей не вистачає. Анні теж було не легко, бо вік брав своє, на й на одну пенсію не дуже розженешся, але просити щось у доньки у неї не вистачало духу.
Поштарка прийшла ближче до обіду. Вона принесла пенсію і ще невелику коробочку. Анна була впевнена, що це донька згадала, що у неї на Різдво день народження і прислала їй подарунок. Але посилка була підписана німецькою мовою, Анна довго розглядала її, вважаючи, що це якась помилка, поки не прочитала ім’я. Це була Оксана.
В посилці Анна знайшла коробочку з новим телефоном і лист від Оксани. Оксана писала, що вже багато років живе в Німеччині, і що в неї в житті все склалося добре. Минуле вона давно пробачила. Мама в телефонній розмові розповіла їй, що бачила тітку Анну, і у неї дуже старий кнопочний телефон, зв’язатися по відеозв’язку з донькою і внуками вона не може.
«А я раптом згадала Ваші смачні вареники, якими Ви нас з Христиною годували, і вирішила Вам подякувати. Хоча б так».
А донька, до речі, на Різдво навіть мамі не подзвонила. Не знайшла часу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
