– І поки мій син гроші заробляв, був потрібен усім – і дружині Валентині, і синові своєму! – розпачливо розповідає всім своїм рідним пенсіонерка Олена Степанівна. – Квартиру їм купив хорошу, повністю всім забезпечив. А тепер, як з нього зараз і зовсім нічого взяти, Валентина сказала, щоб він залишив свій дім. “Іди, – каже, – до матері. Ех.”
Олег, син Олени Степанівни полюбляє сивеньку.
– І став він любити її, між іншим, коли з Валентиною жив, – розповідає Олена Степанівна. – Заміж вона за нормального чоловіка виходила. Все почалося, коли вони одружилися.
Справедливості заради слід зазначити, що “почалося” у Олега, звичайно, не відразу після весілля, а через кілька років. Валентина довго мовчала на такі походеньки чоловіка з друзями щовечора, повертався додому весеоий, постійно йому щось не подобалося, а наступного дня знову все спочатку.
І начебто Валентина розумна жінка, все розуміє – а дивися ж, раз по раз сподівалася, що далі буде краще, Олег візьметься за розум і у них в сім’ї все буде добре. Ні рідним, ні друзям про це не розповідала, не хотіла, щоб люди знали, на багато речей просто закривала очі.
Олег котився вниз, на прохання щирі Валентини зовсім не зважав.
І кілька місяців тому сама Валя раптово зважилася – після чергової суперечки зібрала речі чоловіка і поставила їх за двері.
Живе тепер і дивується – а чого вона, власне, раніше-то цього не зробила? Вдома чисто, тиша, спокій, ніяких непорозумінь, вона спокійно собі живе. Син-шестикласник розцвів просто на очах, радісний ходить, в школі підтягнувся якось, оцінки гарні став приносити, у Валентини з’явився час і бажання готувати смачні страви, читати, вишивати, запрошувати гостей до себе додому, не чекаючи, що ввечері прийде чоловік і вона не зможе людям в очі дивитися.
Валя підстриглася, купила собі обновки, покращала і помолодшала зовні років на десять. Практично інша жінка стала, завжди посміхається, добра до людей.
Ніяких мінусів в новому житті, одні суцільні плюси.
А Олег, тим часом, пішов жити до своєї мами, і там його, звичайно, теж не дуже чекали. Мати живе в двокімнатній квартирі з дочкою, сестрою Олега, і її сім’єю – чоловіком і маленькою дитиною.
І так-то там місця немає, а тут ще брат такий, у якого на думці лише одне – тільки його тут і не вистачало для повного щастя.
Мама Олега, сестра з сім’єю категорично проти спільного проживання з ним, і це цілком зрозуміло чому.
Сестра і мати почали щодня телефонувати Валентині. Мовляв, він твій чоловік, ти його і забирай. Гроші приносив, квартиру сім’ї купив – був, значить, хороший, а як зараз у нього непростий період в житті, сивенька лише в нього на думці – то до матері його? А ми тут взагалі при чому, чому повинні жити зараз з ним? Тим більше і прописаний він у тебе, там його дім. Ось і нехай і живе за місцем прописки, в квартирі, яку він сам і придбав.
Олегові дійсно нікуди йти, крім, як повернутися до своєї дружини. Розміняти їх однокімнатну квартиру неможливо. В принципі, Валентина може постаратися і виплатити Олегові його частку за квартиру, тільки купити щось на ці гроші він зможе навряд чи. Швидше за все, підуть ті грошики на сивеньку знову, а що далі робитиме – взагалі незрозуміло.
Олег обіцяє, що тепер точно все усвідомив, просить дати останній шанс, заради дитини. Обіцяє влаштуватися на роботу, заробляти, жити нормально. Залишити своє недобре діло.
Але він вже стільки разів обіцяв, що сама Валентина більше не вірить жодному його слову.
Однак виставити просто так людину в нікуди, без житла, без роботи – теж непросто. Все-таки не чужа людина, стільки років разом жили. Повірити в останній раз? Взяти до себе?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – dom-x.
