Ми з дружиною Оксаною чимало років жили та працювали за кордоном. Спочатку, коли одружилися, багато райдужних планів мали. Хотіли купити велику квартиру, хорошу машину, гарні меблі, усе щоб найкраще було. А для цього потрібні кошти.
Тому ми гарно порадилися, зважили усе цілком та вирішили поїхати працювати за кордон. А щоб не було ніяких негараздів та непорозумінь, то поїхали з Оксаною вдвох. Адже коли люди довго в розлуці, то життя в них різне, звикають до такого, та й часто кожен створює свою окрему сім’ю.
І вже коли разом, після довгої розлуки, живуть, виявляється, що не виходить разом у них добре жити, адже звикли до іншого життя, різні інтереси, поняття, загалом різні люди і часто після цього розлучаються.
Щоб у нас не було таких непорозумінь, поїхали удвох. Дітей тоді у нас не було. тому прийняти таке рішення було простіше для нас. Потрібно спочатку влаштуватися в цьому житті, а потім діти. Шість років ми працювали за кордоном. Заощаджували, складали, зберігали. Накопичилася немаленька сума. Хотіли ще пів року працювати, але Оксана радісно повідомила мені, що чекає дитину. Вирішили повертатися додому з радісною звісткою. Та коли ми перетнули кордон, зателефонував тато і повідомив сумну звістку.
Мами моєї не стало, на жаль. Ми якраз встигли провести її. Спочатку жили з татом. Не залишати ж його одного в такий непростий для нас усіх час. Але і нам влаштовуватися потрібно, діти ж мають жити окремо від батьків, адже ми молода сім’я, у нас скоро народиться малюк. Нам потрібно і своє життя добре влаштувати. Коли про це дізнався тато, дуже засмутився, адже місця вистачає. Просив, щоб ми жили з ним, все робили на свій лад, він ніколи нам не заперечуватиме, аби одному не залишитися. Все одно нам дістанеться. Ми з Оксанкою порадилися. Звичайно. Буде добре. І гроші на щось інше витратимо, адже малюку багато дечого потрібно купувати та й відкладена гарна сума грошей завжди пригодиться нам, нехай лежать.
Тато в той час ходив на роботу. Але після того, як не стало мами, не дуже добре себе почував. Він вирішив звільнитися, адже вже пенсіонер. Ми не проти зовсім були. Народиться внук, дідусь гратиметься з дитятком, тато – добра і розважлива людина, і Оксані поміч хороша.
Раділи ми такому повороту. Спочатку і справді, тато все відремонтував у квартирі, полагодив полички, до яких руки не доходили в нього раніше. Я пам’ятаю, як ще теща говорила зробити так, але нічого не робилося.
З народженням нашого синочка Михайлика, життя перейшло на інший рівень. Наразі центром нашої уваги є син. Моєму татові це не зовсім сподобалося, інакше, зовсім не сподобалося.
Почалися скарги, ніби дитини малої, що про нього ми зовсім забули, що Михайлик не дає дідусеві виспатися. Що я не приділяю своєму батькові належаної уваги. Оксана не завжди готує їсти. Такі скарги почали нам з Оксаною швидко набридати. Я сказав татові, щоб йому не заважати, ми збираємося купувати квартиру.
Знову непорозуміння, знову тато не задоволений, просить залишитися з ним. Говорив, що я невдячний син, наразі немолодого батька залишаю зовсім одного, доведеться на самоті йому бути. Та й води нікому буде подати. Таке життя стало непросте.
Ми з Оксаною часто радилися, і не могли знайти правильне рішення. Вже робили все, як батько скаже, все одно буде причина для невдоволення. Та одного разу все змінилося. Сусідка наша, що поверхом нижче, також пенсіонерка, поскаржилася моїй дружині, що в неї у квартирі всі полиці попадали, навіть двері вже не закриває, щоб не впали. Загалом немає їй кому їх відремонтувати. сама живе, допомоги немає.
Оксана порадила їй звернутися до нашого батька. В нього золоті руки, додала моя дружина. Сусідка так і зробила. Тато вже не згадував суперечок, швиденька зібрався і пішов допомагати сусідці. Три дні він там стукав, майстрував, переробляв, лагодив. Всі ці дні ходив заклопотаний, спокійно з нами розмовляв, все йому подобалося у нього були свої справи. Тітка Олена залишилася задоволена. Вона на весь під’їзд розхвалювала нашого тата за його золоті руки. Відтоді замовлень у нього все збільшується. Вже встановилася черга, адже батько мій, звісно, дійсно майстер на всі руки.
Гроші він бере чисто символічно, тому всі одинокі пенсіонерки звертаються тільки до нього. Так у нашого дідуся знайшлася робота, а нам спокійне життя. Коли він приходить від чергової замовниці, з радістю розповідає, як його поважають і хвалять всі ті кому майстрував щось. Ми з Оксанкою сміємося, жартуємо з ним, запитуємо чи не збирається наш татусь одружитися. А він серйозно відповідає, що ні. Такої як наша мама немає і не буде. Хіба що Оксанка схожа на неї своєю вдачею. Така ж спокійна, розсудлива та добра.
Фото ілюстративне.
