Після весілля чоловік привів Софію в трикімнатну квартиру, але вона там не господиня, бо з ними живе мама чоловіка. Щоб почуватися впевненіше, Софія запропонувала чоловікові, щоб свекруха оформила і на неї частку в квартирі. Але чоловік вважає, що дружина занадто багато хоче

Софія заміжня ось уже 9 років. І чоловіка свого любить, і син 8 років є. І з роботою все добре: отримують Софія і її чоловік Віктор за нинішніми мірками дуже навіть добре. Жити б, та радіти. Але не виходить особливо.

– Тобі не догодиш, – з легкою заздрістю дорікають Софії приятельки, – ну так, тобі самій в дитинстві не сильно пощастило, але заміж ти вийшла добре, вважай, вони – твоя сім’я. Мама твого Віктора тепер на пенсії, за сином є нагляд, живете мирно. Краще народжуй вже другого, не затягуй, якщо є матеріальна можливість і є куди.

Матеріальна можливість є. І дві машини. І в відпустки літають влітку, а іноді і серед зими, і одягаються непогано, і харчуються добре. А ось з тим, що їй є, куди народжувати другу дитину Софія посперечалася б, та не всі розуміють.

– Ну не можу я так більше, – зізнається вона своїй тітці, єдиній близькій людині, що залишилася у неї з рідні, – там все не моє. Ольга Петрівна вона дуже хороша. Але не хочу все життя з нею жити. Та й так розсудити: життя складна штука, сьогодні зможемо, а завтра я куди?

Софія вже залишилася фактично на вулиці, коли рідна мама в 18 років практично сама себе загнала, прихистила Софію тітка. В однокімнатній, де ріс ще й рідний син – двоюрідний брат Софії. Дівчина закінчила університет і майже відразу вийшла заміж за Віктора. Ні, не з розрахунку, вони довго зустрічалися.

Спочатку Софія була задоволена життям з мамою Віктора: трикімнатна квартира, у них окрема шикарна кімната, потім Ольга Петрівна перебралася до просторої вітальні, поступившись своєю спальнею новонародженому онукові.

– Гроші в ремонт вкладаємо, – каже Софія, – подорожуємо, відкладаємо. А навіщо? На початковий внесок за свою двокімнатну квартиру у нас і так вже є, а решту візьмемо в кредит. Тільки одна проблема – Віктор нічого міняти в житті не хоче. У перші роки шлюбу він був проти знімання житла з маленькою дитиною і однією зарплатою, все боявся, що не витягне один. А тепер і дохід виріс, і син. Тільки чоловік Софії все одно проти.

– Що тебе не влаштовує? – каже Віктор дружині. – Мама жодного поганого слова не сказала нам. Чим нам погано живеться? Купуємо, що хочемо, світ подивилися. А якщо ми візьмемо кредит, то прийдеться на всьому економити. Та й навіщо? Я один-єдиний син. Все і так моє. Буде. Потім.

– Твоє, – заперечує жінка, – але не моє. Якщо щось трапиться між нами мені куди йти? На вулицю? Або син виросте, одружиться, а я буду вже і зі свекрухою, і з невісткою одну кухню ділити? Так, у нас з твоєю мамою хороші відносини. І вона навіть перед тобою за мене завжди заступається. Але я не хочу, розумієш, не хочу, щоб їй доводилося заступатися. Я хочу жити так, щоб вона не чула наших розмов.

– Ну, нікуди я від тебе не подінуся. Не хвилюйся, ти не залишишся на вулиці. Але і маму ми як залишимо? Вона ж не витримає цього, якщо ми підемо.

– Або нікуди не будемо йти, нічого не купуватимемо. Раз і так все є. Тільки частку оформляйте. Як яку? На мене і на нашого сина. І тоді я буду впевнена в своєму майбутньому.

– Як я мамі таке запропоную, – ображається Віктор, – це ж її житло. Вона ж господиня. Як я скажу їй таке?

– Ось саме, – торжествує Софія, – вона господиня, а мені так жити незатишно.

– Ну купіть квартиру, а живіть з мамою, – радить Софії тітка, – і в тебе буде власність, і будеш почувати себе впевненіше.

Але Софія і так не хоче: вона мріє піти. Нехай доведеться жити гірше, нехай доведеться собі відмовляти в зайвому одязі і дорогих продуктах, зате сама собі господиня. Проте чоловік поки що її не чує, вважає, що їй просто надто добре живеться.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.