Доля у мене була не особливо радісною, особисте життя у мене не склалося, я довгий час була самотньою. Правду кажучи, одного разу в мене йшла справа до заміжжя, та в останню хвилину, мене наречений залишив, просто передумав, знайшов собі іншу, кращу за мене.
Усі мої родичі та подруги намагалися мене познайомити з кимось, щоб я не була самотньою, але я вже розчарувалася в цьому: все не хотіла на ті ж граблі наступити, оминала кожну нагоду на якісь стосунки. Тому, коли зрозуміла, що упустила час створення сім’ї, було вже пізно. Дітей немає, і, напевно, вже не буде. Мені вже 45 років. Немолода я жінка. Вже ніби змирилася з тим, що буду сама, тому не сподівалася ні на що.
А потім я змирилася з таким життям. У мене є хороша робота в відділі кадрів великої фірми, квартира і гарненький кіт. Тому вирішила плисти за течією – дасть доля хорошу людину, значить, буде ще краще, так мені тоді було простіше дивитися на все.
І ця людина з’явилася в моєму житті – приїхав з іншого міста до нас на роботу влаштовуватися, як раз через мене оформлявся. Щось відразу якась невідоме тепло між нами виникло.
Якось у нас наче все добре складалося з Петром і згодом ми з ним одружилися. Ну а що – у мене своя квартира, а він за орендовану квартиру платив, тому так було краще для нас обох. Я знала, що він поїхав від родини, коли розлучився з дружиною, занадто недобре було там залишатися: він дізнався, що вона іншого зустріла і в місті над його долею посміювалися багато людей.
Є у Петра дочка, якій зараз 8 років, єдине, що його засмучує в цій історії. Але я не впевнена, що це його дочка – щось на нього зовсім не схожа, судячи по фото, які я бачила. А якщо врахувати ще поведінку колишньої дружини мого чоловіка, то все дуже сумнівно. Але зате він упевнений, що це його дитина. Нехай буде так, адже це була його сім’я і я не хочу переконувати його в протилежному.
Все б нічого, особливо перші пів року нашого спільного сімейного життя. Аліменти Петро платить, правда я розумію, що це невелика сума. Хоча й не дуже мала для невеликого міста. Не розбагатієш на ці гроші, звичайно, але по мінімуму вистачить для дитини, зараз непросто усім. Тим більше колишня дружина Петра стала з кимось зустрічатися.
А потім колишня дружина чоловіка постійно стала скаржитися, що їй того мало. Мовляв, на їжу якусь мінімально вистачить, але одягатися треба, в школу гроші і так далі. Гаразд, раз переслали їм ми хорошу суму, нехай одягне дочку, але на цьому все. Нам теж потрібно за щось жити, ми ж не багачі якісь.
Куди там! Чим більше даєш, тим більше просить. Збиралася приїхати в наше місто, піти на роботу до мого чоловіка, зайти до його начальника, дізнатися – що це там у нас така зарплата мала? Так і дзвонила ж керівництву! Ті їй сказали: «Жінко, які проблеми, що ви хочете, взагалі? Ваш колишній чоловік офіційно оформлений, податки платить, вам відраховує відповідну суму, яка передбачена. Будьте скромніші в своїх проханнях, не телефонуйте більше до нас з цими питаннями!».
Але вона не заспокоїлася. Мабуть хоче сама жити краще за наш рахунок. Каже, що їй важко одній з донькою, не може вона жити, так, як їй хочеться, і гроші на неї, виявляється, треба витрачати, тому заявила недавно Петрові, що було несподіванкою справжньою для нас: «Забирай дочку до себе. Вона сумує без тебе, і ти побачиш скільки грошей йде на дитину в наш час. Мені не прогодувати дитину за ті копійки, які ти даєш. Признач день сам, я її вам привезу з усіма паперами дитину».
І це рідна мати каже? Як так можна? Чоловік мені сказав, а я аж розсміялася – як взагалі таке можна говорити? Але чоловік відразу посмутнів – шкода дочку, він же не може відмовитися просто так.
Я, звичайно, розумію Петра, але це чужа дитина для мене. Я не знаю, як я впораюся, адже до одруження навіть мови не було про те, що я виховуватиму чужу дитину. А скоро дівчинка підлітком стане, як я з нею спільну мову знайду? Хоч у мене і двокімнатна квартира, але це для залу і спальні, я не збираюся дитячу ніде влаштовувати. Так, прогодувати ми можемо, але не хочу я чужу людину в будинок до себе брати.
Розумію, що зараз мене не всі зрозуміють, адже мало хто був на моєму місці: так як ти можеш, це ж маленька, рідна дитина коханого чоловіка, ти станеш матір’ю, раз своїх немає, таке життя, ти розуміла відразу, що дитина в нього є!
А я гадаю, що дуже легко таке радити іншим, не опинившись в такій ситуації. А я ночі не сплю – як представлю, що наша сім’я може зруйнуатися. І з чоловіком розлучатися я не хочу – щиро кохаю його. Може грошей їй більше пересилати, щоб їм легше жилося? Але вона постійно все більше і більше хоче, ми самі скоро не матимемо за що їжу купити, якщо так піде і далі. Я дійсно не можу прийняти вірного рішення, непроста ситуація склалася у мене.
Фото ілюстративне.
