fbpx
Життєві історії
Після Нового року Вікторія постійно викидає консервацію, яку їй цілий сезон привозять свекри. Раніше доводилося й банки після неї мити і везти свекрусі назад, добре, що вони зараз недорого коштують, тому можна викинути й так, а банки купити

Іноді не хочеться приймати допомогу від людини, от не потрібно воно тобі і все, але коли тебе не чують, то приходиться приймати вже інше рішення, але, в моєму випадку, це нікому не сподобається.

– Цього року я лише перед літом балкон свій звільнила, прибрала там все гарно, винесла на смітник за декілька годин великих трилітрових банок штук 20, а то й більше, вже й сама не пам’ятаю, бо збилася з рахунку, поки все те шукала! Всю консервацію матері мого чоловіка викинула нарешті на смітник, а то вже ногу нікуди було поставити, все заставлено тими десятками банок. Все літо-осінь вона ночами не спить, стерилізує банки, варить-парить. І тягне потім нам сюди в квартиру. Все наче промислових масштабах, відрами, бочками, десятками літрів! Мама чоловіка зовсім не чує мене, побить завжди по своєму, – якось зізналася мені однокласниця.

– Вона свій урожай має, чи купує фрукти та овочі, – поцікавилася я.

– З травня місяця мої свекри живуть лише на своїй дачі, садять, ростять, полять, копають і переробляють нам овочі та фрукти. Як тільки настає кінець літа-осінь, так у нас справжнє непорозуміння в родині. Починаються щоденні дзвінки: приїжджайте – заберіть банки, тут для вас заготовили на зиму консервації багато. А у мене консервацію цю в родині ніхто не їсть зовсім – ні ми з чоловіком, ні, тим більше, наші діти. Ти ж розумієш, користі від неї ніякої, та й задоволення сумнівне. У наш час, коли в магазинах стільки делікатесів, свіжі ягоди-фрукти цілий рік, кому потрібні ці закрутки! Вони лише шкодять нам. Я дійсно от не люблю їх і все.

– Ну не приїжджайте за банками, скажіть їй, що не їсте таке, банку-дві візьміть для годиться, щоб вже зовсім не ображалися, якогось компоту дітям, на тому й все. Можна ж знайти хоч якесь порозуміння.

– А ти думаєш, ми не говорили їм про це? Сто разів уже намагалися донести моїм свекрам таку думку. Але їй хіба поясниш? Вона нікого не слухає! Продовжує на постійній основі солити свої огірки. Якщо ми за банками не їдемо, везе їх сама. На електричку з рюкзаком і сумками, потім по метро. Пару раз так приїжджала, кілограм тридцять, напевно, на спині притягнувши, потім лежала довго вдома з спиною. Ось, знову в цьому році обидві лоджії мені заставила трилітровими банками, і потім раз у раз свекор привозить ще по три-чотири штуки, коли до нас в гості приїжджають. Куди, ну куди мені це все ставити і навіщо? Я вже й на роботі пропонувала – нікому не потрібно, чомусь з моїх знайомих ніхто й брати не хоче. Доводиться викидати! А що робити мені?

– Щиро кажучи, то й викидати шкода таке добро. Людина старалася, ночі не спала, вирощувала це все, збирала, консервувала, стояла біля плити, возилася з тими банками стільки часу, гроші витрачала на цукор і спеції. І на смітник? Якось не по-людськи виходить, чесне слово, трохи перебір, звичайно, – сказала я свою думку Вікторії.

– А що мені робити? Куди мені подіти цю її консервацію? Якщо ніхто не їсть зовсім? Я знаю, що неправильно це, але по-іншому не виходить. Вона погниє у мене там на балконі, все одно зіпсується.

– Не бери, якщо не потрібні. Відмовся. Зрештою, відвези назад до них на дачу, скажи, що ніхто не їсть її, не знаю, що з цим робити, заберіть, Тамаро Іванівно.

– Та ні! Назад! Це образа буде для неї ще та. лише гірше вийде, це вона довіку мені все те не пробачить зовсім. Я це точно знаю, тому не зроблю такого. Беру із ввічливості, дякую, було дуже смачно – і викидаю ось так потім через пів року. Адже їй ще банки повернути треба! Щоб на наступний рік було в що урожай закривати. Добре, що зараз їх продають в магазині, можна потім просто купити нові і привезти їй на дачу в сезон, а не відкривати кожну банку і виливати вміст, як раніше робили.

Поговоривши зі своєю подругою, у мене думки залишилися різні, непросто сказати, чи вірно вона робить. З одного боку я її розуміла, але, на мою думку, вона робить неправильно, я б так ніколи не зробила, адже люблю маму свого чоловіка, мені її шкода. А консервація то така важка праця, якщо брати до уваги, що старенькі батьки все те ще вирощують самі без хімікатів, то вона взагалі безцінна. Я б сама таке з’їла, але подруга жодного разу мені не пропонувала її. Не знаю, але я б так ніколи не вчинила.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page