Сьогодні я вже жінка досить таки немолода, мені, звичайно, не дуже хочеться писати сюди
На жаль, якось так склалося в моєму житті, що мені прийшлося доглядати за матір’ю
– Я не зрозумів, Марино, а де вечеря? – запитав мене розгублений чоловік, коли
Правду скажу – не люблю я зовсім всі ці помпезні вислови, типу: “Чужих дітей
– Синку, черешні добре вродили, може б ти прийшов, шкода, бо обпадають, – зателефонувала
– Ти не можеш отак просто відмовитися від спадщини, – каже мені чоловік. –
– От що ти вигадуєш, мамо? Навіщо тобі той город? – каже мені донька.
Зараз мені так важко на душі. Можливо, хтось не зрозуміє та лише подумає, що
Правду кажучи, я чомусь ніколи й не думала про те, що колись потраплю в
– Радій, що я тебе зараз лишаю, коли тобі 35. Гірше було б, якби