Катя і Ярослав жили разом вже багато років, але діточок у них не було. Проблема була у чоловіка, якесь там спадкове захворювання викликало безпліддя. Тоді ще ніяких ЕКO не робили, тому єдиним способом обзавеcтися дітьми було усиновлення. Але Катя і Ярослав все якось не наважувалися, якби не випадок … За матеріалами
Чоловік і дружина часто їздили в село, допомогти батькам. Мама Каті працювала в місцевій школі вчителем, і часто розповідала про своїх учнів. Ось і в цей приїзд Тетяна Михайлівна стала журитися, що одна її п’ятнадцятирічна учениця, Галя, ось ось має народити, з’їздила в літній табір і повернулася з таким ось «сюрпризом». А народжувати то куди, одна мати у неї й то не путня, хоче відмовитися від дитини в пологовому будинку це дівчисько.
Катя і Ярослав переглянулись:
– Може нам забрати у неї малюка?
Тетяна Михайлівна переговорила з дівчиною, та була згодна, більше того вона дуже зраділа такій перспективі. А ввечері в будинок вчительки прийшла її мати. Дивна пошарпана жінка заявила з порогу:
– А ще одну дитину вам не треба? Трирічну?
Катя і Ярослав знову переглянулися, і запитали:
– А що, ще одна є?
– Так, Вітька, Галькін брат … ну, син мій виходить. Набрид він мені більше гіркої редьки, хочу в притулок його здати.
– Не треба в притулок. Приводь, подивимося на нього…
– Галь, поклич Вітьку!
Вагітна сестра відкрила двері і підштовхнула хлопця до кімнати. Маленький, щупленький, рудоволосий хлопчик дивився великими очима. Ну як не взяти такого ?! Слава взяв його на руки і сказав:
– Коли відмовy писати поїдеш?
– Стривай … давай про оплату домовимося … ми вам двох дітей, а ви нам що?
– Ах, ти, проноза яка! Здали б в дитбудинок, ніхто б вам нічого не заплатив, це точно!
– Так, добре тобі … ну, дайте хоч скільки-небудь
…
– Добре, заплатимо ми вам, але небагато. І документи спочатку оформи!
Додому подружжя вже поверталися з рудоволосим синочком, а через місяць і «братика» привезли, Женею назвали. Так і росли ми з братом багато років, не знаючи, що батьки нам не рідні, а між собою ми і не брати зовсім.
Розкрилося все тільки коли Женіна мати, Галина, з’явилася у нас вдома двадцять років по тому. Батьки вийшли поговорити з цією жінкою в під’їзд, але ми з братом були вдома і дещо почули.
– Грошей нам з мамкою треба ще, зовсім туго живеться …
– Галя, ми вам заплатили сповна, та й документально у нас все оформлено … за що платити то?
– А за те, щоб не розповіла я хлопцям, що не рідні вони вам! Як не дасте грошей, вони все дізнаються!
– Гаразд, скільки вам треба …
Ми з Женею вийшли в під’їзд, щоб позбавити батьків від цієї шантажистки:
– Не треба, тато, нехай розповідає!
Галя фиркнула, розвернулася і пішла, а ось з батьками у нас відбулася серйозна розмова. У той день ми з Женею дізналися хто ми є насправді. Батьки боялися, що щось зміниться в нашій родині, якщо ми дізнаємося правду. Але ми, навпаки, стали ще більше поважати цих золотих людей, які виростили і виховали нас, і дали нам, не рідним, все найкраще.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
