От якби не мої дітки, давно б залишила свого чоловіка, поїхала б в Польщу, чи в Італію. Подруги зараз їздять, гроші заробляють, цю зиму ще снігу не було, а вони всі в нових шубах ходять, а все тому, що добре життя мають.
Заміж вийшла я ще зовсім молодою, хотіла швидше покинути те село та батьківську хату, про яку зараз згадую лише з теплом та душевним трепетом.
Як тільки закінчила навчання в училищі, роботи в місті знайти не змогла і розуміла, що доведеться повертатися в село, а що там за життя для молодої жінки. Отой хлів, город великий, відро з помиями і грубу топити. такого життя ніхто не хоче.
Тому, коли Степан лише натякнув на одруження, я погодилася відразу. Степан жив з батьками у двокімнатній квартирі, зате у місті.
Весілля не було ніякого, приїхали свекри у батьківську хату, їли та пили, переночували, а вранці мій батько найняв сусіда, спакували з матір’ю мені одну сумку і він завіз нас усіх в місто, до свекрів на квартиру.
Перша моя робота, це продавчиня на базарі. Мені так там було холодно, що не могла дочекатися кінця робочого дня взимку, що вже казати про торгівлю, заробляла я копійки там. Степан охоронцем в магазині працював, теж заробіток не найкращий, але по кафе і ресторанах ми не ходили, за оренду квартири не платили, тому нам вистачало.
Свекри до мене відносилися якось холодно, але й ніколи нічим не докоряли, таке відчуття наче я у них на квартирі живу, байдуже було до мене їм.
А згодом ми чекали дитя. Якоїсь особливої радості ні в чоловіка, ні в свекрів не було, лише я літала щасливою, наче на крилах. Я дуже сподівалася, що ця дитина зробить нас справжньою дружньою родиною, та цього не сталося.
Після народження дитяти, я стала сидіти вдома, тоді я вперше відчула серйозний брак коштів, бо працював лише Степан, а витрати значно зросли. Десь раз у місяць мама передавала сумку з села з продуктами нашим сусідом, але це нас не особливо рятувало. Потім звістка про другу дитину, навіть я не раділа їй, бо розуміла, що кусень хліба ділитимемо на чотирьох. Свекруха готувала лише собі і чоловікові, їх відношення не змінилося до нас. Вона жодного разу не встала до дитини, не взяла на руки, лише ображалася, що виспатися вночі не може, коли дитятко плаче, бо вранці їй на роботу.
Отак минали рік за роком, діти пішли в садочок, а я на роботу.
Наче все ніби трішки налагодилося, коли Степан сказав, що вже давно зустрів іншу, і хоче розлучитися. Весь час я була настільки заклопотана дітьми, що перестала помічати, як змінився чоловік, часто комусь писав, телефонувати виходив на балкон. Він сказав, що ніколи й не кохав мене особливо, а покинути раніше мене не міг, бо я була без роботи, а зараз працюю, то цілком з усім і сама впоратися можу.
Найсумніше, що чоловік з свекрухою збирали мої і дитячі речі разом, а я розуміла, що тепер у мене немає навіть житла. В селі мене батьки теж не чекають, там у них ще двоє молодших дітей.
На два місяці Степан орендував мені квартиру, а що робити далі я не знаю, як самій бути з дітьми?
Подруги кличуть в Італію, там гарно вони заробляють, але ж у мене діти, де їх подіти?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – cityreporter.
