Олександра сиділа на кухні і рахувала гроші, які вони з чоловіком старанно складали протягом багатьох років. Мета – купити квартиру.
– Я завжди вважала, що дітям треба допомагати, принаймі, житлом забезпечити! – каже 43-річна Олександра. – Грошей неабияких у нас з чоловіком немає, але ми порахували, що якщо економити, то на невелику квартиру на околиці міста можна. Тільки тепер сумніваюся, а чи треба?
– Ну чому ж?
– Не знаю, чому, але це не спонукає дітей до подальшого розвитку… Моя знайома все життя говорила, що з останніх сил, але сину старт у житті забезпечу! Ростила вона його одна, непросто було, але купила в іпотеку йому квартиру, як старт… На весілля піднесла ключі у вигляді подарунка, всі були приємно здивовані. Деякі навіть відверто заздрили. І ось минуло сім років…
– Нічого не змінилося?
– Ага. Сидять у тій самій квартирі, що мама купила… Невістка досі в декреті, сидить з дітьми вдома, з дня весілля практично не працювала, син мотається на роботу з області щодня, дві години в дорозі в один кінець, на трьох видах транспорту. Тіснота. Четверо людей в одній кімнаті. Потрібно розширюватися, але вони тільки руками махають – неможливо, мовляв. Грошей на це немає, і коли будуть, ніхто не знає… Так і живуть. Дах є над головою, та й добре, хоч і поганеньке…
– А ти думаєш, краще було б, якби не було у них даху? Де б вони жили усі? Спасибі матері, таки допомогла…
– А ти знаєш, я гадаю, не пропали б. У всякому разі, якось ворушилися б і влаштовувалися. Варіантів багато, від оренди квартири до тієї ж іпотеки… А так, звичайно, що ж намагатися – дах над головою є, от і заспокоїлися. А роки йдуть, накопичується втома, йде драйв молодий, з кожним роком почати вирішувати проблеми дедалі складніше. Діти знову ж таки. Не здивуюся, якщо і через десять років вони в тій же квартирі сидітимуть…
От і думаю – може, ну його, не треба жили з себе тягнути, допомагаючи дітям? Нехай починають із низького старту, сподіваються лише на себе. Може, досягнуть у житті більшого…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
