Оксана з колишнім чоловіком Ярославом ніколи заможними не були. Ростили троє дітей. А п’ять років тому Ярослав поїхав на заробітки, а потім зателефонував Оксані, мовляв, не чекай, у мене тепер інша.
Відтоді так і живуть окремо, щомісяця Ярослав присилав на дітей аліменти. Щоправда, на двокімнатну квартиру, яку сам колись купив, Ярослав залишив Оксані і дітям. Грошима, як і обіцяв, помагав, але присилав такі мізерні суми, що ледве на їжу вистачало. Оксана вже майже 20 років працювала в школі, на зарплату вчителя особливо не розженешся. Молодші сини ще вчилися в школі, а старша донька, як колись мама, пішла вчитися в університет.
Старшій донечці цього року виповнилося 20. Оленка виросла красунею, от і сподобав дівчину її однокурсник, вже два роки зустрічаються, на Різдво обіцяв прислати старостів. Оксана не знала, що робити, адже грошей було обмаль, а майбутніх сватів треба ж гідно в хаті прийняти.
Кілька тисяч гривень вона відклала собі з зарплати. Але купила молодшим синам чоботи, бо минулорічні вже були замалі, оплатила комунальні послуги, щоб не входити в Новий рік з боргами, підготувалася до свят, придбавши необхідні продукти і зрозуміла, що грошей практично не залишилося.
А вона так мріяла про нову сукню, яку вона щодня бачить у вітрині невеличкого бутіка в супермаркеті. Ця бузкова сукня за дві тисячі гривень вже кілька тижнів не давала їй спокою. Оксана пообіцяла собі, що на це Різдво вона обов’язково її придбає, адже не купувала собі новий одяг вже кілька років, то старий доношувала, то на секондхенді щось підшуковувала.
А тут така нагода – прийдуть майбутні свати, треба ж якось виглядати, адже Оксані всього 42. Правда, в клопотах про дітей і роботу вона геть забула про себе.
6 січня зранку Оксана побігла в магазин за сукнею. Але по дорозі їй зателефонувала її рідна сестра. Сказала, що її чоловік занедужав і потрапив в стаціонар, потрібні гроші. Просила Оксану допомогти. Відмовити сестрі Оксана не могла – ті дві тисячі, які вона мала витратити на сукню, вона віддала сестрі.
Сватів Оксана зустрічала в старій сукні, зате із щирою душею. Андрій, майбутній зять, виявився дуже хорошим хлопцем. Він прийшов лише з батьком, бо матері не стало ще 8 років тому. Сват виявився поважним чоловіком – директором великої будівельної фірми. Оксані було дуже незручно перед ним за їхню вбогість. Але Віктор Васильович запевнив, що статки для нього не мають ніякого значення, адже в свій час він теж починав з нуля.
Весілля вирішили робили влітку. Віктор Васильович купив молодятам квартиру – так би мовити, весільний подарунок. Але влітку було не одне весілля, а цілих два – в серпні Оксана і Віктор розписалися. Вирішили, що спочатку одружать молодят, а потім і самі стануть на рушничок щастя.
– Знаєш, Оксано, – сказала якось жінці сестра. – В той день, коли ти мені віддала останні гроші, я пішла до церкви. Молилася за свого чоловіка, але і за тебе свічечку поставила. Хороша ти у мене, з добрим серцем, і як ніхто, заслуговуєш на щастя.
Ту сукню Оксана так і не купила, але ж хіба у ній щастя… Тепер Оксана знає це напевно.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
