Після того, як не стало моєї матері, мені залишилася наша невелика квартира, в якій я жила до одруження. Зрозуміло, що самій було жити важко, тому коли я зустріла Романа, дуже прив’язалася до нього і коли він зробив мені пропозицію, відразу прийняла її. Роман сказав, що житимемо ми у нього, разом з його мамою. Я тоді навіть зраділа – нарешті у мене буде сім’я.
Почали ми жити зі свекрухою, чоловік наполіг, він не хотів переїжджати – а навіщо? Мама все знає, мама всім керує, ніякого напрягу. Роман мене відразу попередив, що його мама – для нього все, і він її не кине ні за яких обставин. Я ще тоді подумала: яким хорошим сином виховала його ця чудова жінка, треба обов’язково з нею подружитися.
Але подружитися з мамою чоловіка у мене не вийшло. З самого початку я їй не сподобалася – ні моя зовнішність, ні те, що я сирота. Втішив її лише той факт, що у мене є квартира, але вона відразу розпорядилася, що мою квартиру будемо здавати, а гроші я повинна віддавати їй. Потім мама чоловіка повела мене на кухню зі словами: «Подивимося, що ти вмієш робити, люба».
Мама чоловіка відразу витягнула з холодильника продукти і сказала, щоб я посмажила котлети. До цього дня я жодного разу не смажила котлети, бо не зовсім їх люблю. Само собою, у мене нічого не вийшло, і приготований мною обід полетів у відро для сміття. «Тебе ще вчити і вчити» – процідила свекруха і пішла. Майбутній чоловік обняв мене і сказав: «Не переживай, мамо тебе всьому навчить».
Тількт тепер я розумію, що бігти від них відразу, не озираючись – було б єдиним вірним рішенням. Але любов і жіноче «я зможу», взяли верх над розумом. Ми одружилися там, де сказала свекруха. На мені була сукня, вибрана нею. Перший танець молодят теж танцювала вона з моїм чоловіком.
Ми жили під абсолютним контролем цієї жінки: зарплати віддавали їй, витрати підтверджували чеками. Мою квартиру було вирішено здавати, гроші за оренду також забирала вона. Я дуже любила чоловіка і терпіла все це заради нього.
Коли я народила дитину, свекруха вирішила, що з онуком буде сидіти вона, а я вийду на роботу. Я бачила сина тільки по вихідним. По буднях він ще спав, коли я йшла на роботу, і вже спав, коли приходила. «Мамою» він називав не мене, а свекруху.
Я почала думати, як вибратися з цієї ситуації. Я почала не всі гроші віддавати свекрусі, відмовками були, що я скинулася на подарунок начальнику чи що премію мені не дали. Я планувала накопичити певну суму грошей, щоб забрати сина і втекти в інше місто. Паралельно з цим почала шукати покупців на квартиру.
Я навіть сходила до психолога, але візит нічого мені не дав. «Вам важливо зрозуміти, що мама чоловіка нікуди не дінеться з його життя. Він – її син, і цей зв’язок матері і дитини між ними назавжди». Я почала думати, а як же мій зв’язок з сином? Завдяки свекрусі я його практично втратила.
Не знаю, скільки б ще це тривало, якби одного разу мені не наснилася моя мама. У сні вона просила мене подумати про себе і дитину і не марнувати свого життя. Я прокинулася іншою, подумала: дійсно, чому я все це терплю? Чому я таємно готуюся до втечі, якщо я можу просто взяти дитину і піти? Я поїхала на роботу, написала там заяву на тиждень без змісту, і повернулася додому.
Під сцену, яку мені влаштувала свекруха, я збирала наші з сином речі. Дивлячись на те, як мій син вчепився в свою бабусю, я зрозуміла що поступаю абсолютно правильно. Зібравши речі, я силою забрала дитину і пішла. Я приїхала до себе на квартиру, пояснила квартирантам обставини, повернула їм гроші, і ввечері вони з’їхали.
Чоловік, вже колишній, зі мною навіть не розмовляє, всім своїм виглядом показуючи, як я його розчарувала. Він спробував забрати сина через суд, але у нього не вийшло. Вони домоглися побачень з дитиною тільки в моїй присутності.
Тепер у нас з сином все добре, дитина ходить в садочок, у мене є робота, є квартира, а чого ще треба для щастя?
Фото ілюстративне – sputnik.