Нам тоді жилося дуже важко, грошей постійно не вистачало. Мій чоловік Іван влаштувався на іншу роботу, але там були постійні відрядження на три-чотири тижні, практично раз в два місяці. Мені це не подобалося, але йому добре платили, тому довелося змиритися.
Від знайомих, колег і родичів, я чула лише одне запитання:
– Ти не боїшся, що чоловік там когось собі знайде?
У відповідь я посміхалася, але на душі було важко. Боялася я, звичайно, завжди, але розуміла, що багато людей, сімей так і живуть, особливо, якщо чоловік чи дружина за кордоном, а це ще важче. Ті ж далекобійники, та й прости господи купа професій, де відлітають, їдуть у відрядження. Але я розуміла, що люди їдуть туди за заробітком, щоб свою ж сім’ю забезпечувати, своїх дітей.
Я сама працювала колись на підприємстві, яке відправляло мене в відрядження, і тоді я була вже заміжня, а по приїзду чоловік готував мені смачні вечері. Я зрозуміла, що тепер моя черга ставитися до нього так само, людина просто працює. Я викинула з голови всі ці сумніви, все таки ми вже 9 років в шлюбі, нічого не зможе його зруйнувати і ні на одну жінку, крім мене він не зверне увагу, моя впевненість в цьому на той момент просто зашкалювала.
Йшов четвертий рік, як мій чоловік працював за таким графіком, я не помічала абсолютно нічого, у мене не було ніяких підозр.
Але, несподівано, все змінилося, я цей день пам’ятаю в голові і зараз, як ніби це було вчора. Земля йде з під ніг, навколо все здається несправжнім, наче якесь марення.
Якось чоловік приїхав з чергового відрядження. Повечерявши, Іван задав мені запитання:
– Ти мене кохаєш, ти щаслива, що маєш сім’ю, всім задоволена?
Я здивувалася, не розуміла чому він мене це запитує. А потім, аж похололо всередині. Невже він хоче розлучення? Він попросив мене одягнутися і поїхати з ним в одне місце. В голові у мене яких тільки думок тоді не було. Але я не спішила налаштовувати себе на погане, думала, можливо, сюрприз якийсь влаштує. Ми поїхали.
Під’їхали до якогось будинку. Піднялися до якоїсь квартири, чоловік постукав і двері відкрилися. Нам двері відкрила жінка, на руках вона тримала дитину. Незнайомка подивилася на мене і запитала:
– Коханий, це хто?
Далі все як в тумані, заходимо в квартиру, у жінки сльози, у мене сльози. Чоловік спокійно починає нас знайомити, і пояснювати, що ось так вийшло, кохає він нас двох, дітей любить, ні від кого йти не хоче, хоче щоб діти спілкувалися і їздили один до одного в гості, брати і сестри повинні рости разом. Сказав що це наша єдина зустріч, і що в столиці він зі мною, в нашій родині, але в Дніпрі він в іншій родині, єдине це те, що діти будуть їздити в ці міста, щоб рости поряд і разом.
З цього дня пройшло 3 роки. Я її більше ніколи не бачила, але регулярно він привозить їх дитину до нас. Ми про це ніколи не говорили, не обговорювали, цього дня наче не було у нашому житті, але піти я не змогла, і не зможу, мені здається, ніколи.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
