fbpx
Про жінок
Одного дня чоловік повернувся з відрядження. Повечерявши, Іван запитав мене: – Ти щаслива, що маєш сім’ю, ти всім задоволена? Я розхвилювалася. Потім чоловік попросив мене поїхати з ним. Ми зупинилися біля якогось будинку, двері нам відкрила незнайома мені жінка, на руках вона тримала дитину. Далі все як в тумані, заходимо в квартиру, у жінки сум в очах, у мене теж. Чоловік починає нас знайомити, і пояснювати, що ось так вийшло, дітей він любить, ні від кого йти не хоче, хоче щоб діти спілкувалися і їздили один до одного в гості, брати і сестри повинні рости разом. Сказав, що це наша єдина зустріч, більше ми одна одну не побачимо ніколи

Нам тоді жилося дуже важко, грошей постійно не вистачало. Мій чоловік Іван влаштувався на іншу роботу, але там були постійні відрядження на три-чотири тижні, практично раз в два місяці. Мені це не подобалося, але йому добре платили, тому довелося змиритися.

Від знайомих, колег і родичів, я чула лише одне запитання:

– Ти не боїшся, що чоловік там когось собі знайде?

У відповідь я посміхалася, але на душі було важко. Боялася я, звичайно, завжди, але розуміла, що багато людей, сімей так і живуть, особливо, якщо чоловік чи дружина за кордоном, а це ще важче. Ті ж далекобійники, та й прости господи купа професій, де відлітають, їдуть у відрядження. Але я розуміла, що люди їдуть туди за заробітком, щоб свою ж сім’ю забезпечувати, своїх дітей.

Я сама працювала колись на підприємстві, яке відправляло мене в відрядження, і тоді я була вже заміжня, а по приїзду чоловік готував мені смачні вечері. Я зрозуміла, що тепер моя черга ставитися до нього так само, людина просто працює. Я викинула з голови всі ці сумніви, все таки ми вже 9 років в шлюбі, нічого не зможе його зруйнувати і ні на одну жінку, крім мене він не зверне увагу, моя впевненість в цьому на той момент просто зашкалювала.

Йшов четвертий рік, як мій чоловік працював за таким графіком, я не помічала абсолютно нічого, у мене не було ніяких підозр.

Але, несподівано, все змінилося, я цей день пам’ятаю в голові і зараз, як ніби це було вчора. Земля йде з під ніг, навколо все здається несправжнім, наче якесь марення.

Якось чоловік приїхав з чергового відрядження. Повечерявши, Іван задав мені запитання:

– Ти мене кохаєш, ти щаслива, що маєш сім’ю, всім задоволена?

Я здивувалася, не розуміла чому він мене це запитує. А потім, аж похололо всередині. Невже він хоче розлучення? Він попросив мене одягнутися і поїхати з ним в одне місце. В голові у мене яких тільки думок тоді не було. Але я не спішила налаштовувати себе на погане, думала, можливо, сюрприз якийсь влаштує. Ми поїхали.

Під’їхали до якогось будинку. Піднялися до якоїсь квартири, чоловік постукав і двері відкрилися. Нам двері відкрила жінка, на руках вона тримала дитину. Незнайомка подивилася на мене і запитала:

– Коханий, це хто?

Далі все як в тумані, заходимо в квартиру, у жінки сльози, у мене сльози. Чоловік спокійно починає нас знайомити, і пояснювати, що ось так вийшло, кохає він нас двох, дітей любить, ні від кого йти не хоче, хоче щоб діти спілкувалися і їздили один до одного в гості, брати і сестри повинні рости разом. Сказав що це наша єдина зустріч, і що в столиці він зі мною, в нашій родині, але в Дніпрі він в іншій родині, єдине це те, що діти будуть їздити в ці міста, щоб рости поряд і разом.

З цього дня пройшло 3 роки. Я її більше ніколи не бачила, але регулярно він привозить їх дитину до нас. Ми про це ніколи не говорили, не обговорювали, цього дня наче не було у нашому житті, але піти я не змогла, і не зможу, мені здається, ніколи.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.