Моя дочка Людмила, і її чоловік Руслан з нетерпінням чекають первістка. А тут ще проблеми з житлом – зовсім недоречно. Лікарка доньці радила вдома лежати, не вставати. Хвилюватися, переживати не можна ні в якому разі! Потрібно доносити хоча б два тижні ще, потім вже не страшно… А тут квартирний господар їм з чоловіком дзвонить – звільняйте, каже, житло! Обставини у нього змінилися, квартира потрібна йому самому.
Зять вже й не знає, за що хапатися. Тепер ось треба нову квартиру шукати, речі збирати, організовувати переїзд – це при тому, що Люда зараз не помічниця! І з грошима зараз у них недуже. Квартиру молоді хочуть дивитися в цьому ж районі – щоб продовжувати ходити до свого лікаря, так що ситуація ускладнюється ще й цим.
А вчора мені сваха дзвонить сваха. Вона дізналася, що наших виселяють з квартири. Ох, ах, що ж це таке, та як же все не вчасно! Треба ж їм допомогти, каже, може, речі приїхати зібрати? А я набралася нахабства і кажу – Маріє Василівно, а ви не хочете наших дітей пустити в свою квартиру? Ну, хоча б на час, поки у них дитина народиться і трохи підросте? Ось це була б справжня допомога, а не на словах. Речі, кажу, ваш син і сам збере, це не така вже й прямо велика проблема …
… У Марії Василівни, матері Руслана, дійсно є зайва однокімнатна, свого часу дісталася у спадок. Десять років тому, коли одружився її старший син Володимир, брат Руслана, вона пустила молодих туди. Через три або чотири місяці після весілля невістка Марії Василівни народила двійню, дівчинку і хлопчика, а ще через пів року син знайшов собі іншу жінку, зібрав речі і пішов, почавши нове життя.
Невістка з двома дітьми залишилася в квартирі свекрухи, і живе там уже майже десять років. Зрозуміло, ніяких грошей понад квартплати Марія Василівна з Ірини не бере. Та й квартплату, що вже гріха таїти, найчастіше оплачує сама, зі своєї пенсії.
Володимир одружився вдруге, живе і працює за кордоном, про колишню дружину і дітей згадує два-три рази на рік – надсилає подарунки та невелику суму грошей. Про регулярні аліменти не йдеться, все непередбачувано.
Марія Василівна колишню невістку по-жіночому шкодує, і з квартири виганяти не хоче. Діти вчаться в третьому класі, у відмінній школі, яка, за збігом обставин, знаходиться практично у дворі. Та й їхати невістці особливо нікуди. У її батьків, правда, трикімнатна квартира, але далеко, до того ж разом з батьками живе молодший брат з сім’єю.
Виходить так, що рідний син моєї свахи не має де жити, в той час, як в її квартирі практично чужі люди живуть. Ну а хто їй колишня невістка, десять років тому розлучена з сином? Ніхто! А рідний молодший син з дружиною поневіряються по чужих кутках, а зараз ось і зовсім майже на вулиці. Давно вже треба було цю Іру відправляти до батьків. Вона не бездомна! У неї є і батьківська квартира, і купа родичів. Та й діти вже великі, самостійні. Поки маленькі були – їх ніхто не чіпав. А тепер пора ставати на ноги і самій думати про своїх дітей.
Але, схоже, планів на майбутнє у Ірини немає – вона просто живе день за днем в квартирі свекрухи, і зовсім не думає про те, що буде далі. Сказати їй про те, що пора б уже й честь знати, звільнити чужу нерухомість, у Марії Василівни не повертається язик. Вона людина непогана, відносини у неї з обома невістками хороші – що з Іриною, старшою, що з Людмилою, молодшою.
Я і досі вважаю, що це – ненормальна ситуація, коли молодший рідний син з дружиною і дитиною, яка народиться на днях, практично на вулиці, а колишня невістка – в окремій квартирі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
