Спочатку мені було дуже погано, я ніяк не могла звикнути до нових умов. Але зараз я не лише пристосувалася, а навіть плани почала будувати на майбутнє.
Моїх батьків давно не стало, ще до того, як я заміж вийшла. То ж взяв мене мій Іван сироту, без нічого.
Його мама хоч і була доволі суворою жінкою, але покликала мене на розмову і зразу сказала, що буде ставитися до мене як до рідної доньки.
Свого слова свекруха дотримала, за всі 27 років, що я в неї в невістках, вона мені слова кривого не сказала, а якщо я щось і не вміла, то вона не картала, а лагідно мене вчила.
Я біля неї і готувати навчилася, і вишивати, і по господарству поратися.
Все життя я її не інакше, як мамою кликала, бо вона того заслужила.
Перші років 10 ми жили з нею, а потім нам вдалося невелику однокімнатну квартиру придбати, і ми поїхали жити в місто.
Та про маму ми не забували, приїжджали до неї дуже часто, допомагали у всьому.
Минули роки. Свекрусі уже 78 років, мені нещодавно 55 виповнилося, я сама уже свекруха.
Наш з чоловіком єдиний син одружився і привів додому невісточку. Дівчина мені дуже подобається, мила і скромна, впевнена, вона стане чудовою дружиною для мого сина.
Тішуся я їхнім щастям, шкода лише, що мій Іван до цього не дожив. Не стало мого чоловіка 6 років тому, я цю втрату важко пережила. Ми тоді з свекрухою підтримували одна одну як могли.
В одній кімнаті нам дуже тісно, але що поробиш – зараз купити інше житло ми не можемо ніяк.
Приїхала я до свекрухи ранньою весною, а вона мені і каже:
– Ларисо, донечко, а чого тобі біля молодих в квартирі сидіти? Переїжджай до мене, разом нам веселіше буде. Я будинок уже на тебе переписала, так що – погоджуйся!
Я не знала, що сказати. Бо одне – приїжджати до свекрухи в гості, а інше – переїхати жити до неї в село.
Та заради щастя і комфорту дітей, я погодилася. Перший час мені було дуже незвично, я навіть шкодувала, що так вчинила.
Але почалися городньо-польові роботи, я вникла, стала працювати, посадила огірочки, помідорки, квіточок навколо хати насіяла – краса, словами не описати!
А зараз, вийдеш зранку у двір, а там повітря таке чисте-чисте, пташки співають, квіти пахнуть, яблуня від соковитих плодів вгинається! Один захват і позитив! В місті у мене ніколи не було таких чудових ранків.
У мене були певні заощадження, так я за них ремонт вирішила почати – дещо переробимо, дещо підмалюємо, і стане ще краще!
Мене на роботі жаліють, питають співчутливо, як мені з свекрухою живеться, а я відповідаю:
– Прекрасно живеться! Усім би так!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.