fbpx
Breaking News
Я друга дружина у свого чоловіка. Зі мною він одружився через колишню тещу. Ввечері, повернувшись з роботи, Вадик виявив свої речі на сходовому майданчику, а в дверях нові замки. Через двері теща кpикнула, що сина і дружину він більше не побачить. Вадим подумав, що це якийсь жарт. Через 4 години дружина так і не вийшла, так і не відповіла. Написала йому тільки одне повідомлення
– Я ходив сьогодні до тата в кімнату, а там на лiжку якась тітка лeжaла і вона мені цукерку дала, – син мене oшeлeшив, коли я прийшла з роботи. – А вона в oдязі була? – обеpeжно запитала я. Сестра чоловіка мені нічого не хотіла розповідати і я вирішила поговорити з свекрухою
Одного разу Василь прийшов додому не сам, а з молодою дівчиною і сказав Тані, щоб та зібрала речі свої і сина і йшла, куди вона хоче. Таня почала просити, адже на вулиці була глибока ніч, але Вася розбудив сина і в піжамі вuштовхав його і Таню на майданчик. Таня сіла в свою машину і поїхала до себе в село. Через деякий час чоловік благав, щоб повернутися, та пpобачити таке дуже вaжко
– Мамусю, прокинься. Вона xворіє? Може їй пoгано? – запитав у чергової Михайло. Він щойно приїхав додому і дізнався, що сестри відправили маму в будинок для людей пoхилого віку. – Михайлику – сльoзи струмком стікали по щоках жінки. Від неспoдіванки, вона не мoгла навіть говорити – це був найщасливіший Новий рік в житті Ірини
Якось одного літа Вірин чоловік надумав перебудувати веранду. Проте жінка запротестувала: — Краще хлівця нового збудуй, просторішого і з грубкою. Ви грієтеся взимку в хаті, і Лізка не повинна мерзнути. А потім син забрав маму у Київ
Життєві історії
Народити «для себе»

Вірі нещодавно виповнилося 35. Будучи дитиною з багатодітної сімї, вона з дитинства мріяла, що в 25 у неї вже буде двійко чудових дітей (бажано хлопчик і дівчинка). Але спочатку потрібно закінчити університет, здобути професію, а потім- справа за малим – зустріти Його, батька своїх дітей, і народжувати, жити для них, коротше, все як у людей.

Але, не завжди все складається так, як ми мріємо, швидше навпаки…

Ти до кінця не розумієш, як це могло трапитися з тобою. Ти просто жила, і думала, що все ще прийде, просто треба зачекати. У всіх це є, і у тебе буде, адже ти варта, як ніхто.Та роки біжать (так, саме не йдуть, а біжать), у твоїх подруг вже дорослі діти, а ти … Мимоволі починаєш ритися в сімейних історіях, шукати, хто з предків «так нагрішив», потім згадуєш і своє м’яко кажучи «не ідеальне життя»…Нічого не розумієш, «не сліпа, не крива», та й люди кажуть, що ти -доволі гарна…але факт залишається фактом – тобі майже 40 , ти -одна, і з кожним днем надії щось змінити на краще, все менше. Інша справа, якби ти свідомо відмовилася від материнства(зараз в Європі це модно, не народжувати або народжувати пізно). Але ж ні, ти- хочеш! Це твоя найзаповітніша мрія!

Ти з острахом розумієш, що все може так і залишитися, і що в старості тобі не буде кому подати той фатальний «стакан води». Приглядаєшся до життєвих історій знайомих тобі людей : серед доброї тисячі жінок ,яких ти знаєш, знаходиш трьох-чотирьох бездітних, намагаєшся зрозуміти,як їм живеться в такому статусі, і взагалі для чого вони живуть, адже у нашій українській філософії глибоко закладено, що жінка має жити заради своїх дітей.

Починаєш розуміти, що ти не є головним режисером свого власного життя, і що, можливо, це доля , не найкраща, зате твоя. Але куди дівати той безмежний океан любові, який Бог у вигляді стандартного потенціалу, вкладає у єство кожної, без вийнятку, жінки. Це ж шалена енергія, яка може створити з однієї клітини ціле життя, нове, прекрасне, неповторне. Але коли ця енергія немає виходу за межі жіночого організму- починається зворотній процес – руйнування, деструкція.

Ти ловиш себе на тому, що ніколи не будеш знати, як це – вибирати цукерки, платтячко чи школу для своєї дитини тому, що у тебе її просто немає. Ти ховаєш очі, створюєш видимість зайнятості чимось іншим,більш важливим, коли друзі чи колеги по роботі активно обговорюють проблеми чи досягнення своїх дітей, тому що це чи не єдина тема, де тобі банально немає що сказати. Так потрохи у тебе розвивається «комплекс жіночої неповноцінності».

Твоя найкраща подруга сказала тобі, що з твоєї сторони просто буде гріховним нікому не передати свої гени, не продовжити те добре, гарне, здорове (що на даний час є немаловажним), що є в тобі іншій маленькій людині. Думай, візьми приклад з своєї однокласниці, яка ще два роки тому наважилася зробити цей крок, народити «дитину для себе». Аргументувала, що в цьому, зараз, світ не вбачає нічого надзвичайного, і багато відомих жінок – телезірок зробили саме так.

Більше того, сучасна медицина настільки пішла вперед у питанні дітонародження, що, при бажанні «завести собі дитину» можна і безконтактним способом. А твій лікар-гінеколог при черговому профілактичному огляді так прямо і сказала: «На що ти чекаєш? Не вірю, що для такої, як ти, не знайдеться чоловіка для…».

А ці постійні фрази: «Ти просто не хочеш, бо якби хотіла, то давно б стала мамою будь якою ціною».

Отож, тобі 35(36, 37…40,.. неважливо).І ти маєш прийняти найважливіше рішення в своєму житті: народжувати чи ненароджувати «для себе»?

Після багатьох безсонних ночей, проведених в роздумах, якось в один момент наступає просвітління, ти вдумуєшся у вислів «народити для себе» і бачиш всю його егоїстичну суть: не для дитини, – для себе! Бо для дитини завжди будуть потрібні двоє: батько і мати. Цей загальний закон природи ще нікому не вдалося відмінити. І вечором, черговий раз, ти стаєш навколішки і з довірою крізь сльози промовляєш: «Нехай буде воля Твоя…»

За матеріалами

Related Post