Сьогодні Надія несла своїй свекрусі миску смачного свіжого борщу, а в думках лише згадувала ті роки, як їй нелегко жилося з батьками свого чоловіка. А згадувати їй було що, лише хорошого мало.
Свекри Надію ніколи не любили, вони так і не змогли її прийняти, як рідну. Та що вже там говорити, вона для них була гірше чужої людини. І хоча у них був лише один син і горнутися більше не було до кого, вони всі ці роки були холодними до його дружини, тепла до неї не мали.
Ніколи Надія жодного доброго слова від свекрів не почула. Але постійно на докори намагалася змовчати, адже розуміла, що краще від того нікому не буде.
Справа в тому, що Надія з чоловіком просто не мали куди піти, тому, розуміла добре, що вона живе у чужій хаті, і має дотримуватися правил їх родини, хоча іноді їй це давалось нелегко.
Сказати, що батьки чоловіка були вже зовсім недобрими людьми, так ні, їх усі в селі поважали, але Надію вони завжди вважали чужою дитиною і ставилися до неї відповідно.
Коли не стало свекра, свекруха стала якоюсь мовчазною, Надія весь час намагалася більше з нею говорити, але свекруха зовсім не тягнулася до неї.
А потім свекруха лише лежала, вона була старенькою вже, доглядати її, крім невістки, не було кому.
– Донечко моя, ти зла на мене не тримай, прошу тебе, можливо я була не найкращою матір’ю для тебе, бо дуже любила сина свого. Ми з чоловіком тобі ніколи не говорили, але хотіли, щоб він засватав доньку моєї подруги, вони люди грошовиті, а він обрав тебе. Зараз я, дитино, шкодую, що не зрозуміла, що мій син прожив з тобою щасливе життя. Вибач мене, молю тебе, Надю!
Надія образи не тримає на свекруху, хоча це їй далося непросто. У неї двоє синів росте і вона сама не знає, яка доля чекає на неї, адже матиме дві невістки, не хоче, щоб вони бачили, як вона недобре поводиться з мамою свого чоловіка. Вона дасть своїм синам хорошу науку, що батьків варто шанувати, які б вони не були.
Фото ілюстративне.
