Надія – молодша дочка Марії. Якщо про старших двох все село знало, що вони недолугі, то з Надією інша справа. Нехай закінчила тільки дев’ятирічку, нехай вчитися нікуди не пішла, а відразу продавцем влаштувалася працювати, але вона дула зовсім іншою людиною. Важливо, що відрізнялася Надія самостійністю, вона була гарною господинею. Заробляла, сама себе забезпечувала, ще й матері допомагала. Частину комунальних платежів платила сама.
Односельці всі думали, що хорошою людиною Надія виросла, порівнюючи її зі старшими сестрами: у одної вже двоє дітей, без чоловіка. Сама вже багато років не працює, з мамою в трикімнатній квартирі живе. Мама годує. Батько іноді дає грошей, щоб дітям хоч щось купила.
У другої сестри одна дитина, вона теж не заміжня. Роботи теж не має, живе лише одними підробітками. А вечорами під під’їздом весь вечір проводить в дивній компанії. Живе теж з мамою, і її з дитиною мама теж годує.
Все так і йшло, поки не зустріла якось Надія Михайла.
Михайло, на перший погляд був непоганим чоловіком, дарував квіти, водив у кіно і кафе, та коли симпатія скінчилася, Михайло спокійно поїхав у своє село і більше жодного разу Надії так і не подзвонив, жодного. А Надії на все життя від Михайла залишився Сергійко.
З грошима в родині, поки Надія з сином сиділа в декреті, стало зовсім важко. Марія плаче вечорами, на доньок свариться, що всі живуть на її одну зарплату. Добре, хоч пенсію рік тому оформила.
Підріс трохи Сергійко, Надія на роботу вийшла. Але зарплати тієї на двох з сином, та в загальний казан, на продукти, зовсім не вистачає.
Подумала Надія добре і вирішила на заробітки поїхати. Там, кажуть, зарплати більші.
Сергійка мамі залишила і поїхала. Все пішло за планом. Надія працює, гроші мамі пересилає. Забирати сина не збирається. Куди його тут прилаштувати? А вдома мама з ним. І догляне, і нагодує. Все ж рідна бабуся, не чужа людина. Минуло кілька місяців – зустріла Надія Миколу, покохала щиро. Від любові цієї Іринка з’явилася. Ох, і гарненька дівчинка вийшла! Як з картинки. Хто побачить – неодмінно говорить:
– Вам би Іринку в рекламі знімати, надто хороша дівчинка!
Основним добувачем в молодій сім’ї, поки Надія в орендованій квартирі з Іринкою няньчиться, став Микола. Але, мабуть, зрозумів він, що годувати себе, Надію, та дитину складніше, ніж витрачати зарплату на одного себе. То в одному місці попрацює і піде, то в іншому ненадовго затримається. І працювати не хоче більше.
Голодно зовсім стало, вирішила Надія до мами повернутися. Туди, де живуть дві сестри зі своїми дітьми, туди, де чекає її син. Туди, де мама тягне всіх дочок і онуків за свій рахунок.
Марія, як дізналася про повернення доньки з онукою – слова проти не сказала. Тільки, сказала, Миколу мені твого, нахлібника чергового, тут не треба. Ми і так мало не один на одному сидимо, в коридорі боком ходимо, а він, Микола твій, ще й працювати не любить.
– А куди, – виправдовується Надія, – я його подіну, мамо? Він чоловік мій, батько Ірини. Ми всі разом приїдемо. Вже де дев’ять, там і десятий поміститься.
Обурювалася Марія довго. Але вийшло так, як хотіла Надія: вдесятьох тепер в маминій квартирі живуть.
– Ех, і Надія така ж, як сестри у Марії вийшла. Сіла матері на шию з двома дітьми, – шкодують сусіди Марію.
Микола, кажуть люди, роботу шукає. Надія вдома сидить. Ірина дворічна не розмовляє досі, лікар затримку ставить. А тут ще й син, Сергійко, зовсім неслухняним став.
– Як ви мені всі набридли! Втечу я від вас усіх в село. І живіть, як хочете! – інколи зі сльозами на очах говорить Марія.
Але поки її слова до справи не доходять. Як їх усіх кинути? Що вони робитимуть самі без неї? Як житимуть?
А сусіди бачать, як сумна Марія вранці, спустивши голову, спішить на роботу, а ввечері повертається з важкими торбами.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – uniquemindcare.
