Батьки мого чоловіка дуже забезпечені люди, у них своя трикімнатна квартира, дача, автомобіль, закордон завжди відпочивати їздять. Мають власний бізнес – свій продуктовий магазин, причому не маленький, з прив’язаною до нього кафешкою. Крім мого чоловіка, у них ще є молодша донька, яку, як я вважаю, вони люблять більше, ніж сина.
Вона стала улюбленицею батьків, напевно, тому що молодша, а мій чоловік завжди був їй за няньку. Він з образою розповідав, що йому доводилося сидіти після школи з сестрою, незважаючи на те, що сам був маленький. На його інтереси ніхто не зважав. Батьки тільки відкрили свій бізнес, тому на няню грошей тоді не було. А коли подорослішав – допомагав їм у бізнесі безкоштовно, тягав ящики і робив іншу підсобну роботу в той час, коли маленьку сестру балували, як могли.
Так, гарну освіту вони оплатили своєму синові, тут не посперечатися. А ось у зовиці – неповна середня. Вона завередувала на другому курсі, що їй нецікаво, і батьки змирилися з втратою грошей за її навчання. Батьки їй ще сказали, начебто жартома: «Якщо тебе, таку примхливу ледащо заміж хтось візьме, то доведеться за тебе велике придане віддавати, щоб наречений не втік!».
Ми одружилися першими. Пішли жити до моєї мами – вона хороша, у зятя з тещею прекрасні відносини, і вона з нами не відчувала себе самотньою. Через рік я зрозуміла, що чекаю дитину, а в цей час вже щосили готувалася до весілля сестра чоловіка. Коли ми одружувалися, то відсвяткували сімейним колом в своєму ж кафе. Правда, тоді нікому складатися грошима не довелося, свекри самі все зробили. А тут весілля доньки – величезний бенкет в дорогому ресторані.
Що характерно: на весіллі батьками чоловіка був подарований ключ від нової квартири для молодих! Навіть для нас це було сюрпризом. Вони доньці купили квартиру! Мій чоловік не те, що позаздрив, але відчув себе якимось неповноцінним. Як потім сказала свекруха: «Ну ви ж не скаржитеся, живете у тещі, вам навіщо?».
Але потім я зрозуміла, що у мами хтось з’явився. Вона почала приходити додому трішечки збентежена. Ми її швидко розкусили: закохана, самотній чоловік запропонував їй руку і серце, а їм особливо діватися нікуди, тому що наречений на знімній квартирі. Тоді ми з чоловіком і вирішили – взяти квартиру в кредит і звільнити мамі її житло.
Розповіли про це свекрам. Вони оцінили нашу ідею і сказали – чим можуть, тим допоможуть з великою радістю. Підшукали квартиру, але там потрібен був перший внесок: така вимога була у банку. Ми до батьків чоловіка, а вони відразу: «Ой, та ви що, всі накопичення пішли на весілля дочки і її квартиру, щось ви дуже поспішили, могли б почекати ще рік, зараз все не так просто». Загалом, дали нам зрозуміти – крутіться самі, як хочете. На перший внесок займали де могли: і у друзів, і у рідні, у колег, і навіть мій старенький дід свої невеликі накопичення з села надіслав. Одним словом, ми взяли кредит. Батьки чоловіка не дали взагалі ні копійки.
Переїхали в квартиру, коли я вже народила. Свекри приїхали тільки на виписку дитини. До себе додому в гості ми їх принципово не кличемо – це не я чоловіка підбиваю, він сам не хоче їх бачити, дуже ображений. В принципі, працюючи на двох роботах, чоловік за п’ять місяців роздав майже всім борги. Дід мій не просить, каже – що подарунок від нього, хоча ми все одно йому хочемо повернути його накопичення. Але свекри ніби не розуміють, чому у нас до них таке ставлення і вимагають привести до них онука, дивуються і ображаються, що ми їх не поважаємо.
Я вважаю, що праві ми: не треба було обіцяти, що вони нам допоможуть. Дочці – квартиру, а нам навіть і з внеском не допомогли. Не можна робити таку різницю між дітьми, а потім хотіти до себе нормального ставлення.
Фото ілюстративне – psyhologies.
