В цьому році виповниться 20 років, як Ксенія поїхала з села. Там у неї залишилася бабуся. Добре, що хоч сучасні телефони і соцмережі дають можливість бачитися і спілкуватися. В кінці грудня вона твердо вирішила, що на свята наважиться і таки приїде, переступивши через свою образу і сором. Та й швидше за все всі уже про все забули.
Люди може і забули. Але як сама Ксенія може забути зраду, яка спаскудила їй усе життя. Ксенії тоді було 18, як вона вперше закохалася. Її обранцем став сусідський хлопець Остап, який був старшим за неї на цілих 7 років. Остап часто забігав по-сусідськи в гості до Ксенії і її бабусі, бо дівчина була сиротою. То дров принесе, то огорожу полагодить. Так і закохалися.
На Різдво обіцяв прислати старостів, але батьки Остапа відмовилися сватати вбогу Ксенію. Натомість самі вибрали для нього наречену – єдину доньку голови сільської ради. А коли на сусідському дворі по Великодню вигравали веселі музики, Ксенія зібрала сумку, попрощалася з бабусею і назавжди поїхала з села.
Спочатку було важко, вона підпрацьовувала і заодно вчилася, в університеті, куди вона влітку поступила, їй дали гуртожиток. В село повертатися не хотіла, щось її ніби туди не пускало. Але тоді бабуся ще була молода і сама приїжджала щовихідних до Ксенії, привозила сумку з домашніми продуктами і просила, щоб внучка так не засмучувалася.
– Не вартий він тебе, якщо так вчинив з тобою, – заспокоювала Ксенію бабуся. – От побачиш, твоє щастя тебе обов’язково ще знайде.
Доля і справді була прихильною до Ксенії, бо на п’ятому курсі її, як кращу студентку курсу, запросили в Німеччину по програмі по обміну студентами. Там Ксенія і залишилася. Зробила гарну кар’єру, але от особисте життя не склалося, заміж вона так і не вийшла.
П’ять років тому вона познайомилася з Вальдемаром. Чоловік був старший за неї на 4 роки, і теж був ще досі неодруженими. До всього ставився з притаманною німцям педантичністю і обережністю. А рік тому, добре розгледівши душу дівчини, зробив їй пропозицію, але вона відмовила. Ксенії і досі здавалося, що в її серці живуть почуття до Остапа.
Так би думала вона і далі, якби не приїхала додому і не зустріла його. Вона просто йшла по вулиці, а їх зустріч була випадковою. Розговорилися, Остап зізнався, що він давно розлучений і що досі не може її забути. Як довго Ксенія чекала цих слів, а коли почула, спіймала себе на думці, що їй байдуже, що тепер ці слова для неї нічого не значать.
Зустріч з Остапом, про яку вона мріяла стільки років, анітрохи не зачепила Ксенію. Навпаки, їй чомусь дуже захотілося побачити Вальдемара. Тільки зараз вона зрозуміла, що жила в ілюзії, а справжні почуття вона відкинула через примарне минуле.
А ввечері їй зателефонував Вальдемар. Сказав, що скучив і хоче якнайшвидше її побачити. Бабуся лише задоволено кивала: – Я ж казала, що твоє щастя тебе знайде. Тільки поспіши, щоб я ще встигла на твоєму весіллі погуляти.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
