fbpx
Життєві історії
На початку грудня мені подзвонила бабуся. Я дуже здивувалася, адже не бачила її багато років. Бабуся просила, щоб я приїхала до неї, вона мала до мене серйозну розмову

Дуже часто легко говорити і пліткувати про чуже життя, але варто добре подумати, перш ніж говорити недобре про людину.

– З моїм рідним батьком моя мати розлучилася ще коли я була малою, мені було тоді 7 років. Він просто пішов від неї до іншої, просто одного дня сказав їй про те, що залишає сім’ю, пішов з нашого життя, і більше ніколи в моєму житті не з’являвся, тільки перераховував якісь копійчані аліменти, які, особливо, нічого для нас не міняли. І батькові батьки теж, якось зовсім несподівано, майже перестали з нами спілкуватися. Ось була бабуся у мене, яка приїжджала часто в гості, ми до неї їздили на дачу пару разів, вона мені книжку читала, подарунки дарувала на день народження. Все-таки я вже в такому віці була, що вже розуміла трохи і багато пам’ятаю. А потім – немає бабусі, я не могла зрозуміти, як таке можливо. І ні дзвінка, ні листа, ні листівочки від неї я не отримувала за всі ці довгі роки, абсолютно нічого.

– Прикро було напевно тобі? Мені важко це зрозуміти, адже бабусі і дідусі все життя були поряд зі мною, і завжди брали участь в моєму вихованні.

– Щиро зізнаюся, що я тоді не дуже переймалася, дитиною відчувала себе щасливою, просто лише зараз розумію, як мамі було нелегко. Незрозуміло – як так можна. Але у моєї мами, на щастя, була велика та дружна сім’я, бабусі, тітоньки, племінники, так що чого-чого, а спілкування з родичами у нас було достатньо, нам усі намагалися допомогти хто чим міг, тому особливо важко нам тоді не було, рідні люди весь час були поряд з нами. Потім моя мама вийшла заміж вдруге, її чоловік дуже добре, як не дивно, до мене ставився, виховував, як свою рідну донечку, завжди так добре піклувався і про мою маму, і про мене. Про бабу Галину, матір мого рідного батька я і не згадувала ніколи, поки вона не подзвонила мені рік тому, минулої зими.

– Цікаво дуже, що ж вона хотіла від тебе після довгих років мовчання?

– Вона сама про мене згадала. Слабким таким спокійним голосом повідомила, що у неї недобрі справи. Попросила, щоб я приїхала до неї, буде краще, якщо я це швидко зроблю, провідала її, вона скучила за мною. А я відразу від цього відмовилася. Сказала їй прямо, що зла на неї не тримаю, але приїжджати не бачу сенсу до чужої людини. Чужа для мене вона зовсім, нерідна. Потім її не стало, але я не поїхала попрощатися з нею, не хотілося мені зовсім їхати туди. Чому я маю це робити, коли душа не бажає того. Мені інші люди говорили, що так не можна, бо вона моя бабуся, рідна мені людина. Але я вважаю, що вчинили правильно, бо, якби у неї все було добре, вона б мені не зателефонувала ніколи. Вона за ці роки жодного разу про мене не згадала. Тоді навіщо воно мені все це треба? Люди мене не розуміють, бо не жили моїм життям і не були на моєму місті.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page